Щоб хоч трохи запомогти своїй зрадливій пам'яті, такій ненадійній, що, беручи до рук книжку, я не раз гадав, ніби то якась нова, зовсім незнана мені річ, аж поки позначки на берегах упевнювали, що кілька років тому вона мене вже цікавила, — від якогось часу я завів собі звичку зазначати наприкінці кожної книги (йдеться про книги, призначені для разового читання) дату, коли я її дочитав, і побіжний відгук про неї, аби при нагоді бодай трохи освіжити в пам'яті враження та загальну думку, які склалися в мене про автора під час читання.
Ось що я занотував францужчиною якийсь десяток літ тому на своєму Ґвіччардіні (бо хоч би якою мовою книжки гомоніли зі мною, я завше звертаюся до них матірною моєю рідною): «Ось сумлінний історіограф, від якого, на мою думку, так докладно, як ні в кого іншого, можна довідатися про справжній підклад подій його часу; до того ж у переважній більшості з них він сам брав участь та ще як чільник. Немає жодної підстави, щоб він з ненависті, підхлібства чи самолюбства перекручував відомості: про це свідчать його вільні висловлювання про можновладців, і зокрема про тих, що висували його і саджали на високі стільці, як от, приміром, папа Климент Сьомий. Що ж до тієї частини, в якій він найбільше шукав собі слави, тобто відбігів та розважань, то між ними є влучні й не позбавлені блиску, але він занадто у них кохається; прагнучи нічого не занехаяти і маючи такий багатий і обсяжний предмет, ба іноді навіть неосяжний, він робиться розволіклим і вкидається в бурсацьку балакливість. І ще одне я зауважив:
висловлюючи свій суд про силу-силенну людей і вчинків, починань і задумів, він з того всього ніколи нічого не приписує чесноті, вірі чи сумлінню, як нібито всі ці речі давно вже перевелися на світі! У всіх діяннях, навіть найпрекрасніших на позір, він бачить лише якусь непристойну спонуку або корисливість. Адже годі уявити собі, аби серед численних учинків, яким він дає оцінку, не знайшлося жадного підказаного розумом та цнотою; жадне зіпсуття не може огорнути геть усіх людей так, щоб бодай хтось не уник зарази. Це будить у мене острах, чи він сам не має якогось гріховного нахилу і не оцінює інших по собі самому».
На моєму Філіппі де Комміні значиться таке: «Ви знайдете тут гожий і приємний стиль, сповнений простоти й щирості; безокрасну розповідь, у якій ясно світиться сумлінність автора, вільного від марноти, коли він говорить про себе, і від заздрощів та упередження, коли він говорить про інших; у його міркуваннях та усовіщаннях більше турботи про добро і правду, ніж якогось незвичайного хисту; і все пронизане авторитетністю і ваговитістю, що виказує птаха високого лету, дозрілого для великих справ».
На Спогадах пана дю Белле стоїть така моя примітка: «Завше приємно читати виклад подій в описах тих, хто намагався ними керувати, але поза всяким сумнівом, цим двом панам вочевидячки бракує щирості й незалежності в оцінках, притаманних давнім авторам спогадів, таким, як пан де Жуенвіль, вірник Людовіка Святого, Егінгард, вірник канцлера Шарлеманя, або Філіпп де Коммін, чий образ ще не встиг потьмаритися у нашій пам'яті. Це радше адвокатський виступ в обороні короля Франциска проти імператора Карла П'ятого, ніж історія. Навряд щоб автори спотворили щось у загальних рисах, але їм гаразд повелося в тому, щоб витлумачити події, часто всупереч здоровому глузду, на нашу користь і утаїти все, що було дражливого в житті їхнього пана; зокрема немає згадки про опалу панів де Монморансі і де Бріона, ба навіть самого імені пані д'Естамп не знайдеш у цьому творі! Можна замовчувати таємні вчинки, але опускати те, що знає весь світ, речі, які вчинили в державі цілий переворот, — непрощенний гріх. Коротше, щоб скласти собі уявлення про короля Франциска і події його доби, треба, як на мене, звернутися деінде. Що можна тут прочитати з користю, то це докладні описи баталій та військових походів, в яких ці панове брали участь; кілька виступів та конфіденційних учинків деяких княжат; якісь діяння та перемовини пана де Ланже, де міститься багато даних, гідних оповіщення, і деякі цікаві міркування».