Одного вечора в мою кімнату буквально увірвалася молода жінка. Це вперше нога жінки переступила поріг мого житла. Жінка прямо вчепилася в кілька клаптиків паперу з обгорілими краями — це була одна з моїх чернеток.
— Вони мені сказали, що це ваше. Ви вивчаєте задачу трьох тіл? — запитала із запалом. За лінзами великих окулярів її очі палали фанатичним вогнем.
Жінка невимовно здивувала мене. Мої математичні викладки були нестандартними, і зроблені записи перестрибували зі сторінки на сторінку за системою, відомою лише мені. І той факт, що за кількома обгорілими уривками вона змогла точно визначити предмет мого дослідження, свідчив про неординарний математичний талант. А також про те, що предмет дослідження неабияк її цікавить.
Я був не найкращої думки про туристів і паломників. Туристи не мали ані найменшого уявлення про те, на що вони приїжджають подивитися; лише бігали навколо, клацаючи затворами фотоапаратів. Паломники здавалися набагато біднішими, ніж туристи, і справляли враження інтелектуальних тупаків, які перебували у заціпенінні. Але ця жінка була інша, схожа на справжнього вченого. Як потім з'ясувалося, вона приїхала з групою японських туристів.
Не чекаючи моєї відповіді, жінка додала:
— Ваш підхід до проблеми є блискучим і революційним. Ми шукали рішення подібне до цього, щоб перетворити складність задачі трьох тіл на простий масив математичних обчислень, нехай і величезний. Звичайно, для проведення таких обчислень потрібен суперкомп'ютер.
Мені довелося її засмутити: — Навіть, якщо ми об'єднаємо потужності всіх комп'ютерів у світі, цього все одно буде недостатньо для проведення обчислень.
— Але ви повинні мати відповідні умови для заняття науковою роботою, а тут немає нічого навіть приблизно подібного до цього. Я можу забезпечити вам доступ до суперкомп'ютера. Я надам персональний комп'ютер для роботи. Завтра вранці можемо поїхати звідси.
Цією жінкою була, звичайно, Шень Юйфей. Як і сьогодні, вона була небагатослівна й авторитарна, однак привабливіша. Я досить далека від мирських принад людина. І зацікавленості жінками в мене було навіть менше, ніж у ченців, які мене оточували. Ця жінка, котра не вписувалася в традиційні уявлення про жіночність, була іншою. І вона приваб лювала мене. Позаяк у мене все одно не було певних занять у житті, я одразу пристав на її пропозицію.
У ту ніч я ніяк не міг заснути, накинув на плечі сорочку і вийшов у двір. Удалині, у темному залі храму, я побачив Шень Юйфей. Вона схилила коліна перед статуєю Будди із запаленими ароматичними паличками, і кожен її рух, здавалося, говорив про сильну побожність. Я безшумно підійшов і через відкриті двері храму почув її молитовний шепіт:
— Лорд Будда, допоможи моєму Господу покинути море страждань.
Я подумав, що швидше за все не дочув, але вона повторила знову:
— Лорд Будда, допоможи моєму Господу покинути море страждань.
Я не розбирався в релігії, і вона мене ніколи не цікавила, але я не міг собі уявити дивнішої молитви, ніж ця.
— Що ти сказала? — мимоволі вирвалося в мене.
Шень Юйфей, здавалося, не помічала моєї присутності. Її очі і далі були заплющені, й складалося враження, що її молитви підносяться вгору разом із димом пахощів, що чадили перед статуєю Будди. Після довгого мовчання вона нарешті розплющила очі й повернулася до мене:
— Іди спати. Нам завтра рано вставати, — сказала вона, навіть не дивлячись у мій бік.
— «Господь», якого ти згадала, — частина буддист-ського вчення? — запитав я.
— Ні.
— Тоді..?
Вона нічого не відповіла, лише задріботіла геть, щоб я не міг продовжити свої розпитування. Я повторював текст молитви про себе знову і знову, і вона мені здавалася дедалі більш дивною. Зрештою мене охопив страх. Я побіг до келії настоятеля і постукав у двері.
— Якщо хтось молиться Будді про допомогу іншому Господу, то про що це свідчить? — запитав я, розповівши йому в деталях побачене.