— І часто для неї трапляється робота? — спитав я, киваючи на здвоєне дуло зброї.
Вона з тренованою легкістю вискочила на капот розкритої турбіни, а тоді серйозно глянула на мене згори.
— На Обширі й досі є пірати, якщо ви про це питаєте. Але то здебільшого дітвора, і здебільшого накидана метом так, що з вух тече, або, — вона мимохіть озирнулася на будівлю терміналу, — дротники якісь. Усі проекти з реабілітації згорнули після того, як їм відрізали фінансування, і в нас тепер великі проблеми на вулицях, які виливаються в бандитизм. Але ніколи не трапляється нічого, вартого галасу. Зазвичай вони відлипають після кількох застережних пострілів. Я б на вашому місці не хвилювалася через це. Хочете залишити свій рюкзак у каюті?
— Ні, все гаразд, він не важкий, — я залишив її з турбіною і відійшов до тінистої частини пристані, де порожні ящики й каністри лежали навалені без особливої турботи. Я присів на чистіший ящик і розкрив рюкзак. Перебрав свої телефони й знайшов один невикористаний. Набрав місцевий номер.
— «Південні активи», — сказав андрогінний синтетичний голос. — У зв’язку з…
Я наклацав чотирнадцять цифр таємного коду. Голос потонув у статичному шипінні і все затихло. Тоді була довга пауза, а за нею — знову голос, цього разу людський. Чоловік, котрого неможливо не впізнати. Обірвані склади й розчавлені голосні новопештського діалекту аманглійської, такого ж різкого, як під час нашої першої зустрічі на вулицях міста ціле життя тому.
— Ковачу, в яку сраку тебе засмоктало?
Я мимохіть вишкірив зуби.
— Здоров, Раде. Мені теж приємно тебе чути.
— Минуло три драних місяці, дядьку. В мене тут не готель для домашніх улюбленців. Де мої гроші?
— Минуло два місяці, Радуле.
— Більше, ніж два.
— Минуло дев’ять тижнів — і це моя остання пропозиція.
Він засміявся в слухавці — звук нагадав мені лебідку траулера, що швидко розкручується.
— Гаразд, Таку. То як твоя подорож? Риби наловив?
— Наловив, — я торкнувся кишені, де зберігав кортикальні пам’яті. — Тут, зі мною, як і обіцяв. У консервних бляшанках, щоб легше везтися.
— Аякже. Не тягти ж необробленими. Уяви той сморід. Та ще через три місяці.
— Два.
Траулерна лебідка знову закрутилася.
— Я думав, ми погодили дев’ять тижнів. То ти нарешті в місті?
— Так, дуже близько.
— Заскочиш?
— Знаєш, отут якраз проблема. Дещо сталося, тож я не можу. Але я не хотів би, щоб ти сидів без риби…
— Я теж не хотів би. Твоя остання партія довго не протрималася. Вони тепер ледве годяться до вжитку. Мої хлопці кажуть, що я з глузду з’їхав, що й досі таке влаштовую, але я кажу їм — Такеші Ковач зі старої школи. Він сплачує борги. Ми зробимо, що він просить, а коли він нарешті знову з’явиться на поверхні, то вчинить по справедливості.
Я вагався. Відкалібровувався.
— Я зараз не можу віддати тобі гроші, Раде. Не можу світитися у великій транзакції. І тобі від неї буде не краще, ніж мені. Треба трохи часу, щоб з усім розібратися. Але можеш узяти рибу, якщо надішлеш когось, щоб забрав її за наступну годину.
Тиша вповзла на лінію. Я розтягував гумку свого боргу до точки розриву, і ми обидва розуміли це.
— Слухай, у мене тут чотири. На одну більше, ніж чекали. Можеш забрати їх зараз усі. Можеш вставити їх без мене, використати їх як захочеш або не чіпати, якщо мій кредит справді вичерпався.
Він нічого не сказав. Його присутність на лінії гнітила, як волога спека, що сунулася з Трав’яного Обширу. Посланське чуття сказало мені, що гумка почала рватися, а посланське чуття рідко помиляється.
— Гроші будуть, Раде. Накинь пені, якщо хочеш. Щойно я розгребу оте інше лайно, ми повернемося до справи, як завжди. Це абсолютно тимчасово.
Знову нічого. Тиша вже починала тоненько співати смертельну пісню зачепленого й натягнутого дроту. Я подивився вдалечінь через Обшир, ніби міг роздивитися його там і зазирнути в очі.
— Він би тебе дістав, — прямо вивалив я. — Ти це знаєш.
Тиша побула ще мить, а тоді урвалася. Шегешварів голос бринів од удаваної бадьорої бурхливості.
— Про що ти говориш, Таку?
— Ти сам знаєш. Наш друг, що збував мет, колись дуже давно. Ти побіг слідом за рештою, Раде, але з твоєю ногою ти б нізащо не втік. Якби мене між вами не було, він би тебе дістав. Ти це знаєш. Усі розбіглися, а я лишився.