— Невже? — цього разу всміхався вже я. — А хто ці «ми», Тоде? Протекторат? Гарлани? Якась інша купка суперзаможних гімнюків?
Він роздратовано махнув рукою.
— Я кажу про нас усіх, Таку. Ти справді думаєш, що цій планеті потрібне саме ще одне Виселення? Ще одна війна?
— Для війни потрібні дві сторони, Тоде. Якби Перші родини погодилися прийняти програму неоквеллістів, і весь інститут реформувався, що ж. — Я розвів руками. — Тоді я не бачу жодної потреби у повстанні. Може, ти 6 з ними поговорив?
Насупився.
— Нащо ти так говориш, Таку? Не кажи, що купився на це лайно.
Я помовчав.
— Не знаю.
— Не знаєш? Що це за всрана політична філософія така?
— Це зовсім не філософія, Тоде. Це просто відчуття того, що з нас, мабуть, уже досить. Що, можливо, настав час спалити тих гімнюків к бісу.
Він насупився.
— Я не можу цього дозволити. Пробач.
— То чого б тобі просто не викликати сюди увесь посланський гнів і не перестати гаяти час?
— Тому що я не хочу, щоб вони приходили сюди, — при цих словах на його обличчі проскочив раптовий відчай. — Я сам звідси, Таку. Це мій дім. Думаєш, я хочу, щоб нашу планету перетворили на Адорасьйон? Чи ще одну Шарію?
— Дуже шляхетно з твого боку, — Яда відштовхнулася спиною від похилого вікна, підійшла до столу й тицьнула в котушку. Коли її пальці пройшли крізь поле, з них стрибнули фіолетові й червоні іскорки. — То який план битви, містере Душевні Метання?
Він перебігав очима з мене на Яду, і зрештою зупинив погляд на мені. Я знизав плечима.
— Це хороше питання, Тоде.
Він повагався якусь хвилю. Я згадав мить, коли мені довелося розгинати власні задубілі пальці, що трималися за трос під марсіанським гніздищем у Текітомурі. Він відкидав свої довічні посланські зобов’язання, і моє власне перерване членство в Корпусі не було достатнім виправданням для цього.
Нарешті він крекнув і розвів руками.
— Гаразд. Ось екстренний випуск новин. — Він вказав на мене. — Твій дружбан Шегешвар тебе продав.
Я кліпнув. Тоді:
— Не може бути, чорт забирай.
Він кивнув.
— Ага, знаю. Гайдучі зобов’язання, так. Він тобі винен. Річ у тім, Таку, що ти мусиш спитати себе от про що: котрому з тебе він вважає себе винним?
От лайно.
Він побачив, що мене вразило, і знову кивнув.
— Так, я знаю і про це. Розумієш, Такеші Ковач врятував Шегешварове життя кілька століть об’єктивного часу тому. Але це зробили обидва екземпляри тебе. Старий Радул не відмовляється від боргу, але він, вочевидь, не бачить причини сплачувати його більш ніж один раз. А молодший і свіжіший ти запропонував йому угоду саме на цій основі.
Сьогодні рано вранці Шегешварові люди взяли більшість твоїх пляжних революціонерів. І взяли б тебе, Відауру й ту списантку, якби ви не знялися й не рвонули на якусь підранішню прогулянку на Смугу.
— А зараз? — останні вперті залишки прилипливої надії. Стерти їх і стати обличчям до фактів, що вирізьблені з каменю. — Вони взяли Відауру і решту?
— Так, коли вони повернулися. Утримують усіх, поки Аюра Гарлан-Цуруока не прибуде з командою зачистки. Якби ти повернувся з ними, то сиділи б ви разом у замкненій кімнаті. Отож. — Швидка усмішка, зведені брови. — Здається, що ти винен мені послугу.
Я дав собі набратися люті, як набирають повні груди повітря, дав їй піднятися, наче повені. Дозволив їй прокотитися всередині мене, а тоді обережно загасив, як наполовину скурену сигару з морської коноплі, яку бережуть на потім. Замкнув її, подумав.
— А як ти про це знаєш, Тоде?
Він скромно махнув рукою.
— Як я вже казав, я тут живу. Корисно не вимикати локатори. Ти знаєш, як воно.
— Ні, я не знаю, як воно. Хто твоє всране джерело, Тоде?
— Не можу тобі сказати.
Я знизав плечима.
— Тоді я не можу тобі допомогти.
— І ти просто заплющиш очі? Шегешвар продав тебе, і йому це зійде з рук? Твої друзі з пляжу помруть? Та годі, Таку.
Я похитав головою.
— Я втомився битися в чужих битвах. Бразил із друзями самі влізли в це, то нехай самі й вилазять. А Шегешвар залишиться. Доберуся до нього пізніше.
— А Відаура?
— А що з нею?
— Вона ж нас навчала, Таку?
— Точно, нас. Тому візьми і врятуй її сам.
Якби я не був посланцем, то пропустив би це. То було коротше, ніж спалах, якась міліметрова або й менша зміна постави. Але Муракамі осунувся.
— Я не можу зробити це сам, — тихо сказав він. — Я не знаю плану Шегешварової бази, а без цього мені знадобиться цілий посланський загін, щоб узяти її.