— І що воно коштувало? — спитав наш новий прихильник. Позаду нього потроху зібралася невелика юрба технофанатів-однодумців.
— Більше, ніж будь-хто з вас заробить за рік, — Кійока помахала рукою. — Базова комплектація починається зі ста двадцяти штук. А це не базова комплектація.
Молодий списант підступив на кілька кроків.
— А можна мені…
Я штрикнув його поглядом.
— Ні, не можна. Я на ньому сиджу.
— Підходь до мене, малий, — Ласло постукав по панциру жучка, з яким саме вовтузився. — Дай спокій голубочкам — їх обох надто штормить після вчорашнього, тож ввічливості від них не чекай. Я покажу тобі цей. Дам тобі про що мріяти на наступний сезон.
Сміх. Групка зелені перетекла у бік запрошення. Ми з Кійокою обмінялися поглядами полегшення. Ядвіга поплескала мене по стегну й примостила голову мені на плече. Я зиркнув на Сильву. Позаду нас прокашлялися гучномовці.
— Розблокування воріт за п’ять хвилин. Леді та джентльмени, перевірте свої мітки.
Виття гравімоторів, легкий скрип не дуже синхронізованих рейкових з’єднань. Ворота смикнулися вгору на передбачений двадцять один метр, і списанти потупцяли або поїхали, залежно від фінансів, у простір за ними. Живий дріт скрутився й позміївся геть від чистого поля, яке згенерували наші мітки, наростаючи з боків неспокійним живоплотом вище людського зросту. Ми рухалися розчищеною дорогою, а ті переплетені стіни ходили обабіч нас хвилями, як текстура з поганого сну після таке.
Трохи далі павучі блоки почали перебирати численними лапами, вловивши наближення полів навколо наших міток. Коли ми підійшли ближче, вони підняли свої масивні багатогранні тіла з потрісканого вічнобетону і розбіглися в боки, продемонструвавши запрограмовану поведінку «блокувати й чавити» задом наперед. Я їхав між ними й не спускав з них ока. Одного вечора на Домі Хунь я сидів за укріпленнями Кванського Палацу і слухав зойки, поки отакі машини стирали на порох усю набіглу хвилю повсталих техноніндзів. Які б вони не були неповороткі, сліпі та мляві, часу їм на це знадобилося небагато.
За п’ятнадцять хвилин обережного руху ми проминули лінії захисту плацдарму й лийнули нерівним потоком на вулиці Драви. Тверде покриття пристані поступилося місцем засипаним уламками міським магістралям і подекуди — неушкодженим багатоквартирникам заввишки в середньому з двадцять поверхів. Усі вони були в стандартно-утилітарному стилі років Заселення — поблизу води житло вибудовували вгору, щоб обслуговувати молодий порт, і мало хто переймався естетикою. Ряди маленьких утоплених вікон короткозоро мружилися у бік моря. Голі вічнобетонні стіни пошрамувало в бомбардуваннях і зачовгало сторіччями недбання. Синювато-сірі плями лишайника позначали місця, де не впорався антибактеріальний захист.
Водянисте сонячне світло високо над головою пробивалося крізь хмарну оболонку й розсіювалося над тихими вулицями попереду. Поривчастий вітер задував від гирла, ніби підганяючи нас уперед. Я озирнувся й побачив, як живий дріт і павучі блоки знову сплітаються позаду нас, наче краї загоєної рани.
— Думаю, краще братися до роботи, — пролунав біля мого плеча Сильвин голос.
Орр їхав паралельно моєму курсу на іншому жучку, і чільниця сиділа позаду нього, а її голова крутилася на всі боки, ніби вловлюючи якийсь запах. — Ну хоч не дощить.
Вона торкнулася пульта на своїй куртці. Її голос виринув з тиші й відбився від захаращених фасадів. Списанти повернулися на звук, заведені й нетерплячі, як зграя мисливських собак.
— Гаразд, друзі мої. Послухайте. Я не хотіла б непрохано брати на себе командування…
Вона прочистила горло. Пошепотіла.
— Але якщо не я, то хтось…
Кашлянула.
— Хтось інший повинен, трясця, щось зробити. Це не ще одна вправа з… — Вона легенько похитала головою. Її голос набрав сили й знову відбився від стін луною. — Ми боремося не за якусь драну фантазію для політичної мастурбації, просто такі факти. Ті, що при владі, сформували свої альянси, й присягли кому хотіли на вірність чи невірність.
Вони зробили свій вибір, а наш вибір забрали. Я не хочу, не хочу…
Вона затнулася. Голова опустилась.
Списанти стояли тихо й чекали. Ядвіга навалилася мені на спину й почала сповзати з заднього сидіння. Я сягнув рукою за спину й притримав її. Смикнувся, коли біль пробився крізь сіру повстяну тканину, якою прикрили мене знеболювальні.