— Підвищена активність.
— Еге ж, занадто. Після роботи більша частина зображення має бути чорною або синьою. Організм накачується анальгетиками, щоб зменшити набряк у спинномозковому каналі, і на певний час усе сполучення майже повністю обривається. Зазвичай вона таке просто пересипала. Але це… — Вона знову знизала плечима. — Я такого ще не бачила.
Я сів на край ліжка, щоб роздивитися Сильвине обличчя. Всередині будівлі було тепло, але після річки я ще й досі відчував мороз у кістках.
— Що сьогодні пішло не так, Кі?
Вона похитала головою.
— Не знаю. Можна припустити, що ми нарвалися на антивірус, що вже був знайомий з нашими системами проникнення.
— У софті трьохсотлітньої давнини? Та годі.
— Сама знаю.
— Кажуть, що воно розвивається, — у дверях стояв Ласло — обличчя бліде, рука перев’язана там, де каракурі розпоров її до кістки. За його спиною вироджувався й сірів типовий для Нового Хоко день. — Геть вирвалося з-під контролю. Знаєте, це ж і є єдина причина того, навіщо ми тут. Щоб покласти цьому край. Розумієте, уряд мав такий надсекретний проект виведення штучного інтелекту…
Кійока зашипіла крізь зуби.
— Не зараз, Ласе. Заради сраки. Тобі хіба не здається, що нам слід непокоїтися про дещо важливіше?
— …і той вирвався з-під контролю. Ось про що треба хвилюватися, Кі. Просто зараз. — Ласло зайшов досередини й махнув рукою на котушку даних. — Там засів софт із чорних клінік, і він зжере Сильвину свідомість, якщо ми не знайдемо до нього вихідних креслень. І це погані новини, тому що його архітектори зараз усі аж там, у сраному Міллспорті.
— Але все це — лайно на лопаті! — закричала Кійока.
— Гой! — на мій подив, вони обоє замовкли й подивилися на мене. — Гм, слухай, Ласе. Я не бачу, яким чином навіть розвинутий софт зміг би накластися на наші конкретні системи отак зльоту. Подумай, ну яка вірогідність такого?
— А якщо це одні й ті самі люди, Мікі? Годі вам. Хто пише софт для списантів? Хто створив усю списантську програму? І хто по самі свої всрані яйця сидить у власних розробках таємних чорних нанотехнологій? Драний уряд Мечека, ось хто. — Ласло розвів руками й глянув на мене з безмежною, як світ, тугою. — Знаєш, скільки є свідчень, скільки людей, яких я знаю, розповідають, що бачили віймінтів, до яких нема жодного засцяного архівного дескриптора? Народ, та весь цей континент — це експеримент, і ми лише мала його частка. І нашого капітана щойно вкинули до щурячого лабіринту.
Знову рух у дверях — це Орр і Ядвіга, що прийшли подивитися, чого це тут так розкричалися. Велетень хитав головою.
— Ласе, тобі справді треба викупити якусь черепашачу ферму в Новопешті, про яку ти завжди говориш. Забарикадуйся на ній і балакай до кладок яєць.
— Іди в сраку, Орре.
— Сам іди в сраку, Ласе. Все серйозно.
— Їй не краще, Кі? — Ядвіга перейшла до екрана й поклала руку на плече Кійоки. Її чохол, як і мій, був вирощений на стандартній для Світу Гарлана основі. Змішане слов’янсько-японське походження давало безжально-прекрасні вилиці, складки епікантуса на блідо-гагатових очах і широкий розріз рота. Вимоги до бойового біотеху потребували тіла довгов’язого та мускулистого, але вихідний генетичний набір видав результат, що відзначався на диво витонченою сухорлявістю. Відтінок шкіри був коричневий, вицвілий від темряви бака й п’яти тижнів жалюгідної погоди Нового Хоко.
Дивитися, як вона переходить кімнату було майже тим самим, що пройти повз дзеркало. Ми могли бути братом і сестрою. Фізично ми й були братом і сестрою — запас клонів у бункері складався з п’ятьох різних модулів, у кожному по дюжині чохлів, вирощених з одного генетичного стебла. Для Сильви було найлегше проникнути в системи лише одного модуля, аніж кількох.
Кійока простягла руку й узяла нову довгоперсту долоню Ядвіги. То був свідомий рух, однак нерішучий — стандартна проблема з перечохленими. Феромонна суміш більше ніколи не буває такою самою, а на тій хімії тримається аж надто велика частка відносин, заснованих на сексі.
— Їй паскудно, Ядо. Я нічим не можу їй допомогти. Навіть не знаю, звідки можна почати. — Кійока знову вказала на котушку даних. — Просто не розумію, що там відбувається.
Тиша. Всі глипали на бурю кольорів у тому завитку котушки.
— Кі, — я вагався, зважуючи свою думку. Місяць спільного бойового списування трохи попрацював на те, щоб зробити мене частиною команди, але як мінімум Орр і досі бачив у мені чужака. Думка інших залежала від настрою. Ласло, зазвичай сповнений легкого відчуття братерства, часом бував схильний до спазмів параної, яка через моє затемнене минуле робила мою постать таємничою і зловісною. З Ядвігою в мене намітилося певне споріднення, але більша його частина, либонь, була зумовлена генетичною сумісністю наших чохлів. А Кійока зранку бувала справжнім стервом. Я не певен щодо того, як кожен із них здатен відреагувати.