Решта «Пролаз» погодилася. Попри раптове повернення Сильвиної свідомості, ми збиралися повернутися.
Спалимо трохи набраної грошви, — всміхалася Ядвіга. — Розгуляємося. Зустрічай нас, нічне Текіто.
Ворота плацдарму задвигтіли вгору, щоб нас пропустити, і ми пройшли на територію за ними. Порівнюючи з минулим разом, коли я його бачив, зараз він здавався майже закинутим. Кілька постатей сновигало між бульками, пересуваючи якесь обладнання. Надто холодно для будь-чого іншого. Від шарпання вітром і снігом кілька запущених зміїв-розвідників скажено тріпотіли на своїх прив’язях. Здавалося, ніби решту з них зняли зі щогли перед завірюхою. Над верхами бульок виднілася надбудова великого, вкритого снігом аероплава в доці, але крани, що обслуговували його, не рухалися. По всій базі витало невтішне відчуття, ніби все навколо от-от заб’ють дошками.
— Краще зразу поговорити з Курумаєю, — сказав Оїші, злазячи зі свого зношеного одномісного жучка, коли ворота знову опустилися. Він оглянув свою бригаду й нашу. — Пошукайте ночівлю. Здається, зараз тут небагато місця. Не думаю, що хтось із прибулих на сьогоднішньому аероплаві вийде звідси раніше, ніж розпогодиться. Сильво?
Сильва щільніше загорнулася в куртку. Її обличчя було змучене.
Вона не хотіла говорити з Курумаєю.
— Я піду, капітане, — запропонував Ласло. Він незграбно сперся на моє плече неушкодженою рукою й зіскочив із жучка, який ми з ним ділили. Промерзлий сніг рипнув у нього під ногами. — А ви підіть пошукайте собі кави чи ще чого.
— Окей, — сказала Ядвіга. — І не давай старому Шіґу надто на себе насідати, Ласе. Якщо йому не сподобається наша розповідь, нехай залізе собі в сраку.
— Ага, я так йому й скажу, — Ласло закотив очі. — Ні, навряд. Гей, Мікі, не хочеш піти зі мною для моральної підтримки?
Я кивнув.
— Аякже. Кі, Ядо? Хтось із вас візьме мого жучка?
Кійока злізла із заднього сидіння жучка й причовгала до мене. Ласло підійшов до Оїші, перевів погляд на мене, а тоді хитнув головою у напрямку центру табору.
— Тоді ходімо. Розберемося з цим одразу.
Як, певно, можна було передбачити, Курумая був не надто щасливий бачити членів Сильвиної бригади. Він змусив нас двох чекати в погано прогрітому передпокої командної бульки, поки сам розбирався з Оїші й призначав квартири. Уздовж перегородок були закріплені дешеві пластикові сидіння, а в кутку висів причеплений екран, що переказував планетарні новини на фонові гучності. На низькому столику стояла котушка даних з відкритим доступом для тих, у кого залежність від подробиць, і попільничка для ідіотів. Наше дихання злегка туманилося в повітрі.
— То про що ти хотів зі мною побалакати? — спитав я Ласло, хукаючи на руки.
— Га?
— Та годі. Тобі так само потрібна моральна підтримка, як Яді з Кі потрібен хрін. Що відбувається?
На його обличчя випливла усмішка.
— Ну, я завжди сумніваюся щодо них двох. Знаєш, такі речі не дають чоловікові заснути.
— Ласе.
— Гаразд, гаразд, — він сперся здоровим ліктем на крісло й закинув ноги на низенький столик. — Ти був поруч, коли вона прокинулась, так?
— Так.
— Що вона тобі сказала? Насправді.
Я повернувся, щоб краще на нього подивитися.
— Те, про що я вам усім розповів учора. Нічого такого, що можна було б передати послівно. Просила допомоги. Озивалася до людей, яких не було поруч. Бурмотіла. Здебільшого то було марення.
— Ага, — він розкрив долоню й почав розглядати її, ніби то була якась мапа чи ще що. — Розумієш, Мікі, я прудкориб. Провідний прудкориб. Я виживаю, бо помічаю те, що коїться на периферії. І зараз я бачу периферичним зором те, що ти дивишся на Сильву не так, як дивився раніше.
— Невже? — я зберіг спокійний тон.
— Вже. До вчорашнього вечора ти дивився на неї, наче зголоднілий дивиться на щось смачне. А тепер… — Він повернув голову, щоб зазирнути мені у вічі. — Ти втратив апетит.
— Їй недобре, Ласе. Хвороба мене не приваблює.
Він похитав головою.
— Не сканується. Вона хворіє аж від гулянки коло розвідницької станції, але до вчора голод тебе не покидав. Може, він став слабший, але не зник. А тепер ти дивишся на неї так, ніби щось от-от має статися. Наче вона якась бомба чи що.
— Я хвилююся за неї. Як і всі.
А під цими словами температурною інверсією вирували думки. Значить, ти помічаєш такі деталі, і це допомагає тобі вижити, га, Ласе? Так знай — коли ти балакаєш про те, що помітив, це скоріше допоможе тобі бути вбитим. За інших обставин ти зі мною саме на це й нарвався б.