— Слухай, тільки тому, що вона не…
— А вона тут? — голосно спитав я. — Зараз, на плацдармі?
Ласло продовжив чухати вухо.
— Хтозна. Мабуть, можна перевірити, але…
— Знадобиться ціла вічність, — спрогнозувала Кійока. — І хай там як, а вона може й не захотіти знову підмазувати шифри, як дізнається, для чого це потрібно. Одна справа допомогти тобі приколотися, Ласе, але нехтувати наказом Курумаї щодо нас — це може сподобатися їй значно менше, розумієш?
— Їй не обов’язково знати, — сказала Ядвіга.
— Не будь стервом, Ядо. Я не підставлю Сукі під бластер, якщо не…
Я кахикнув.
— Як щодо Оїші?
Вони всі глянули на мене. Оррове чоло зморщилося.
— Може буть. Вони з Сильвою знайомі хтозна-відколи. Разом прийшли зеленими.
Ядвіга либилася.
— Звісно, він допоможе. Якщо його проситиме Мікі.
— Що?
Здавалось, що тепер вискалилися всі. Жаданий клапан для високого тиску. Кійока хихотіла в долоню, притиснуту до носа. Ласло старанно роздивлявся стелю. Здавлені пирхання й веселощі. Тільки Орр був надто злий, щоб приєднатися до забави.
— Хіба ти за минулі кілька днів нічого не помітив, Мікі? — Ядвіга розтягнула паузу так, що та аж запищала. — Ти подобаєшся Оїші. Розумієш, ти справді йому подобаєшся.
Я обдивився всіх своїх компаньйонів у тісній кімнаті й спробував дорівнятися до Орра в його абсолютній несхильності до розваг. Здебільшого я сердився на себе самого. Я не помітив, чи принаймні неправильно ідентифікував той потяг, який побачила Ядвіга. Для посланця то була серйозна помилка — не вловити перевагу, якою можна скористатися.
Колишнього посланця.
Так, дякую.
— Це добре, — спокійно сказав я. — Тоді мені краще піти та побалакати з ним.
— Ага, — спромоглася втримати вираз обличчя Ядвіга. — Спитай, чи можеш ти розраховувати на його дружню руку.
Виверження сміху, вибухова хвиля у замкнутому приміщенні. Небажана усмішка виповзла на моє обличчя.
— От гімнюки.
Не допомогло. Веселощі наросли. Сильва ворухнулася на ліжку й розплющила очі від шуму. Вона сперлася на лікоть і болісно кашлянула. Регіт витік з кімнати так само швидко, як він її раніше затопив.
— Мікі? — її голос звучав слабко і скрипуче.
Я повернувся до ліжка. Краєм ока вловив отруйний погляд, яким вистрілив Орр. Я схилився до неї.
— Так, Сильво. Я тут.
— Чого ви сміялися?
Я похитав головою.
— Оце дуже хороше питання.
Вона стисла мою руку з такою ж енергією, як і того вечора в таборі Оїші. Я наготувався почути, що вона може сказати далі.
Натомість вона лиш здригнулася й подивилася на свої пальці, що потонули в рукаві моєї куртки.
— Я, — бурмотіла вона. — Воно знало мене. Наче старого друга. Наче…
— Дай їй спокій, Мікі, — Орр спробував відіпхнути мене плечем, але Сильвин захват пересилив його намагання. Вона подивилася на нього, не спроможна зрозуміти.
— Що сталося? — змолилася вона.
Я скосив очі на велетня.
— Сам їй розкажеш?
Розділ тринадцятий
Ніч опустилася на Драву рядниною посіченого снігом мороку, осідаючи на скупчених бульках плацдарму і на вищих, кутастих руїнах самого міста, як добряче потягана ковдра. Фронт мікрохуги носився разом із вітром, насипав сніг густими, завитими покривалами, що обліплювали обличчя й набивалися за комір, тоді тікав геть, рідіючи майже до небуття, а тоді знову повертався потанцювати на галявинах світла під ліхтарями Анжьє. Видимість гуляла: падала до п’ятдесяти метрів, розвиднювалася, знову падала. То була погода сидіти вдома.
Присівши в тіні покинутого на краю пристані вантажного контейнера, я на хвильку замислився, як там інший Ковач дає собі раду в Нечищеному. Він, як і я, мав стандартну новопештську нелюбов до холоду, як і я мав би…
Ти цього не знаєш, ти не знаєш, що він той…
Еге ж.
Слухай, ну з якої сраки якудза дістане запасну копію особистості колишнього посланця? І заради якого біса їм так ризикувати? Під усім тим пошарпаним флером нащадків Старої Землі, врешті-решт, вони всього лише засрані злочинці. Ніяким робом не може бути…
Еге ж.
Це сверблячка, з якою ми всі живемо. Це ціна сучасності. А що як? Що як у якийсь неназваний момент життя тебе скопіюють? Що як тебе зберігатимуть у череві якоїсь машини, триматимуть у хтозна-якій паралельній віртуальній дійсності, або й просто уві сні, чекаючи миті, коли тебе можна буде випустити у справжній світ?