…жорстке відео зі списантських клінік! Новинки хірургії, що підводять людське тіло до межі можливого, пані й панове, до самісінької межі…
…взяття Драви героїчними бригадами списантів у кольоровій хроніці…
…Бог…
…піратські повночуттєві репродукції. Гарантована, стовідсоткова непідробність! Жозефіна Хікарі, Міці Гарлан, Іто Маріотт і багато інших. Соковиті й найпривабливіші тіла Перших родин у казковому антуражі, що…
…списантські сувеніри. Уламки каракурі…
На одному розі торгового району ілюмінієва вивіска кандзіфікованими аманглійськими літерами обіцяла зброю. Ми пройшли крізь завіску в дверях, сплетену з тисяч дрібних гільз, до кондиціонованого тепла того закладу. Забійні кулестріли й потужні бластери були закріплені на стінах разом із роздутими голосхемами й зацикленими записами битв із віймінтами на суворих пейзажах Нового Хоко. Фоновий риф-дайв тихенько бумкав з прихованих динаміків.
За високим прилавком коло входу суха з лиця жінка з волоссям чільниці коротко кивнула до нас і продовжила знімати зі стіни літній часткоплазмовий карабін для зеленого, котрий нібито збирався його придбати.
— Дивись, як потягти отут назад, можна загнати сюди резервний боєзапас. В перестрілках це дуже зручно. Як стоятимеш проти якогось рою каракурі в Новому Хоко, то будеш вдячний за те, що маєш таку підстраховку.
Зелений щось нерозбірливо пробурмотів. Я потинявся крамницею, шукаючи зброї, яку можна легко сховати на собі, а Сильва стояла й роздратовано чухала хустку на голові. Нарешті зелений розплатився й пішов собі, тримаючи придбане під рукою. Увага жінки перемкнулася на нас.
— Придивилися собі щось?
— Та якось ще ні, — я підійшов до прилавка. — Я не відпливаю. Шукаю щось для органічного ураження. Таке, щоб можна було носити на вечірки, розумієте?
— Ого. М’ясобою хочеш, гм. — Жінка підморгнула. — Ну, це не так вже й незвично, як можна подумати. Подивимося.
Вона зняла термінал зі стіни за касою і наклацала щось у котушку даних. Придивившись уважніше, я побачив, що в її волоссі не було центрального дроту і пов’язаних із ним товстіших пасем. Волосся нерухомо обвисло на її блідавій шкірі й не зовсім прикривало довгий звивистий шрам з одного боку чола. Тканина на шрамі виблискувала у світлі екрана. Вона рухалася скуто й геть не мала списантської грації, яку я бачив у Сильви й решти.
Вона відчула мій погляд і реготнула, не відриваючись від екрана.
— Нечасто таких побачиш, га? Як у тій пісні співають — «йде легенько, як списант». Або зовсім не йде, правильно? Штука в тому, що таким, як я, начебто не дуже подобається стирчати в Текіто, щоб воно нам нагадувало, як ми колись були цілими. Є родина — повертаєшся до неї, є рідне місто — повертаєшся туди. І якби я могла пригадати, чи є в мене родина і що то було за місто, я б теж туди подалася. — Знову її сміх, ніби вода забулькала в трубі. Її пальці працювали з котушкою. — М’ясобої. Ну от. Як тобі подрібнювачі? «Ронін-ММ86». Короткоствольний осколковий бластер, перетворює людину на кашу з двадцяти метрів.
— Я сказав, щось таке, щоб можна було носити.
— Справді казав. Справді. Ну, «Ронін» з мономолекулярного не випускає нічого меншого за вісімдесят шостий. Може, тобі хочеться стріляти кулями?
— Ні, подрібнювач підійде, але треба, щоб він був менший. Є щось інше?
Жінка втягнула верхню губу і стала схожа на стару бабцю.
— Ну, ще є кілька марок зі Старого Дому — «Хеклер і Кох», «Калашников», «Дженерал Системз». Здебільшого вживані. Спродані зеленню, що змінювала їх на гатилки проти віймінтів. Слухай. Є «Рапсодія» від «Дженерал Системз». Вбудований опір скануванню, дуже пласка, можна закріпити під одягом, а руків’я з автоформи. Реагує на температуру тіла, надувається так, як зручно твоїй руці. Як тобі?
— Дальність бою?
— Залежить від розльоту. Якщо звузити, то я б сказала, що можна поцілити мішень із сорока — п’ятдесяти метрів, якщо руки не тремтять. На широкому розльоті дальності як такої взагалі нема, але кімнату очистити можна.
Я кивнув.
— І скільки?
— О, я думаю, ми вже якось домовимося. — Жінка незграбно підморгнула. — А твоя подруга теж щось купує?
Сильва стояла на іншому боці закладу, десь за шість метрів. Вона почула й зиркнула звідти на котушку даних.
— Так, я візьму курковий «Сегед», що є в цьому списку. Це всі припаси, що у вас до нього є?
— А… так, — старша жінка блимнула на неї, а тоді на екран. — Але він приймає заряди від «Роніна СП-9», їх розробляли сумісними. Я можу докинути дві—три обойми, якщо…
— Так і зробіть, — Сильва зустріла мій погляд з виразом, якого я не зміг прочитати. — Я почекаю на вулиці.