— Із розпалом Кошутського бела-бунту, котрий був придушений у травні 71 року, Макіта вперше виступила партизанкою в…
— Стривай, — кава з банки була така собі, а розмірений парад приємно знайомих фактів ледве не загіпнотизував мене на стільці. Я знов позіхнув і підвівся, щоб викинути банку. — Гаразд, може, давай усе-таки не так мікроскопічно. Перескочимо трохи вперед.
— Революція, — слухняно промовила Розкопка-301, — яку новопосталі квеллісти не могли довести до перемоги за умов внутрішньої опозиції з боку…
— Ще далі. Одразу до другого фронту.
— Повних двадцять п’ять років по тому, той спершу схожий на риторичний заклик врешті дав плоди і став дієвою аксіомою. Використовуючи образи з метафори Макіти, порох квеллкриста, котрий страхітливим ураганом правосуддя (за власним визначенням його ініціатора Конрада Гарлана) роздуло навкруг після поразки квеллістів, піднявся новою паростю в десятку інших місць. Другий фронт Макіти відкрився саме так, як вона передбачила, але цього разу динаміка повстання змінилася до невпізнання. У контексті…
Я дозволив розповіді текти повз мене, а сам тим часом намагався накопати собі ще кави. Це я теж знав. На час другого фронту квеллізм уже не був новенькою рибиною на рифі. Покоління тихої інкубації під п’ятою Гарланітів зробило його єдиною радикальною силою, що залишилася на планеті. Інші течії вимахували зброєю або продавали душі, і всіх їх абсолютно однаково позбувалися — урядові сили за підтримки Протекторату повертали їх до стану засмучених і позбавлених ілюзій недобитків. Квеллісти ж тим часом просто вислизали, зникали, залишали боротьбу й продовжували жити своїм життям, готовності до чого завжди вимагала від них Надя Макіта. «Технології дали нам доступ до такої тривалості життя, про яку наші пращури могли тільки мріяти — і ми мусимо бути готові використати цю тривалість, жити у відповідності до неї, якщо ми хочемо втілити власні мрії». А за двадцять п’ять років вони любісінько повернулися, збудувавши кар’єри, утворивши родини, виростивши дітей. Повернулися до боротьби не постарілі, а обтертіші, мудріші, жорсткіші, сильніші й у душі своїй нагодовані тим шепотом, що жив собі в серці кожного окремого повстання; шепотом про те, що сама Квеллкриста Сокольнича теж повернулася.
Якщо силам державної безпеки було важко осягнути напівміфічну природу її двадцятип’ятирічного існування у вигнанні, то повернення Наді Макіти було ще гірше. Їй виповнилося п’ятдесят три роки, але вона була зачохлена в нове тіло, в якому навіть найближчі та найінтимніші знайомці не змогли б її упізнати. Вона бродила руїнами попередньої революції, наче мстивий привид, а її першими жертвами стали наклепники й дезертири з рядів її старого альянсу. Цього разу не було жодних заворушень між таборами, які розмили б фокус, жодної ахіллової п’яти в проводі квеллістів, яку Гарланіти могли б підкупити. Неомаоісти, комунітаристи, Стежка нового сонця, парламентарні градуалісти й соціолібертаріанці — вона вишукала їх там, де вони сиділи в своєму слабоумстві й бурмотіли кожен про свою незграбну спробу захопити владу, і вибила їх усіх до ноги.
На той час, коли вона повстала проти Перших родин і їхньої ручної ради, то вже була не революція.
То було Виселення.
То була війна.
Три роки й вирішальний наступ на Міллспорт.
Я розкрив другу каву й пив її, поки Розкопка-301 дочитувала свою доповідь. Дитиною я чув цю історію незліченну кількість разів, і завжди, за кожним разом сподівався на зміну в останню мить, на відвернення неминучої трагедії.
— Оскільки Міллспорт надійно утримували урядові сили, наступ квеллістів було відбито, і на спеціальних зборах було погоджено компромісну угоду. Макіта, певно, вважала, що в її ворогів знайдуться більш нагальні проблеми за полювання на неї саму. Вона понад усе вірила в їхнє почуття доцільності, але через хибну інформацію від розвідки вона неправильно оцінила ту життєво важливу роль її затримання або ліквідації в прийдешній мирній угоді. На той час, як вона усвідомила цю помилку, втеча була вже майже неможлива…