— Правильний висновок. Ще я хочу, щоб за моєю командою ти стала видимою всередині однієї з тих замкнених хатин. А ще краще буде, якщо ти зможеш показатися там у кількох місцях. Зможеш?
— Я створена спроможною повсякчас вести розмову з кожним членом першої команди Розкопки-301 плюс до семи потенційних гостей. — За такої гучності було важко сказати, але мені в голосі конструкта почулася весела нотка. — Таким чином, я здатна одночасно утримувати до шістдесяти двох окремих проявів.
— Ну, зараз досить буде трьох або чотирьох. — Я з ретельною обережністю перекотився на живіт. — І ще одне — ти можеш показатися мною?
— Ні. Я можу вибирати з готового набору осіб для проекцій, але не здатна їх змінювати.
— А чоловіки там є?
— Так, хоч і менше, ніж…
— Добре, згодиться. Вибери зі свого списку таких, що найбільше на мене схожі. Чоловіки десь моєї статури.
— Коли ви бажаєте почати проекцію?
Я підклав руки під тіло.
— Зараз.
— Починаю.
Минуло кілька секунд, а тоді серед хатин унизу вивергнувся хаос. Тут і там затріщали бластерні розряди, розділені застережливими криками й тупотом ніг. За п’ятнадцять метрів над ними я різко відштовхнувся від підлоги руками і рвонув бігти, зігнувшись у три погибелі.
Консольне плече простягалося на п’ятдесят чи скільки метрів у повітрі, а тоді без жодного шва переходило в основну будівлю гніздища. Там, де вони зрослися, відкривалося кілька овальних отворів. Археологісти намагалися приліпити згори плеча поручень для безпеки, але минув час, і тепер їхній епоксид тримався так само недобре, як і на драбині. В деяких місцях троси повідривалися й звисали з боків, а в інших їх узагалі давно не стало. Я скривився й звузив свій фокус до широкого гребеня в кінці, де плече поєднувалося з головною конструкцією. Не знижував швидкість.
Нейрохімія донесла до мене голос, що перекрикував решту.
— …тупі гімнюки, не стріляйте! Не стріляти! Не стріляти, щоб вас розірвало! Угорі, він угорі!
Зловісна тиша. Я відчайдушно намагався додати швидкості. А тоді повітря розірвало променями з бластерів. Я загальмував, ледь не зірвавшись у провалля збоку. Тоді знову кинувся вперед.
Голос Розкопки-301 коло вуха, громоподібний від нейрохімічного підсилення.
— Деякі ділянки зараз вважаються небезпечними…
Я безсловесно загарчав.
У спину вдарило жаром, почувся сморід іонізованого повітря.
Знову той новий голос, наближений нейрохімією.
— Дай сюди, йолопе. Зараз я покажу, як треба…
Я кинувся гребенем убік. Очікуваний розряд продер жаром спину й плече.
Доволі влучна стрільба, як на таку відстань і незугарну зброю. Я впав, контрольовано перекотився, підскочив і кинувся щупаком у найближчий овальний отвір.
Разом зі мною до нього залетіли бластерні розряди.
Їм знадобилося майже пів години, щоб увійти за мною.
Засівши посеред стрімкої марсіянської архітектури, я напружував нейрохімію і щосили намагався слідкувати за їхньою суперечкою. Я не зміг знайти точку огляду так близько до землі, з якої було б видно назовні — драні марсіянські будівельники — але чудернацькі лійкові ефекти у внутрішній будові гніздища доносили до мене пориви голосів. Суть сказаного було неважко зрозуміти. Наймані підручні хотіли зібратися й рушити додому, а їхній ватажок прагнув насадити мою голову на палю.
Його можна було зрозуміти. На його місці я поводився б так само. Не можна повертатися до якудзи, виконавши половину угоди. І вже точно не можна повертатися спиною до посланця. Він знав це краще за будь-кого з них.
Голос він мав молодший, ніж я очікував.
— …не можу, що ви боїтеся цього всраного місця. Господи, та ви ж усі виросли під ним. Це ж просто засрана руїна.
Я роззирнувся на круті виступи й западини, відчув легенький, але настирний потяг, що штовхав фокус зору догори, аж поки очі не починали боліти. Різке ранкове світло падало донизу через невидимі отвори десь над головою, але по дорозі якось м’якшало і змінювалося. Туманно-сині поверхні сплаву ніби всмоктували його в себе, а те світло, що відбивалося від них, було дивно приглушене. Нижче рівня антресолі, на яку я видряпався, клапті мороку чергувалися з розривами й діромахами в підлозі, де їх не розташував би жоден здоровий головою людський архітектор. Далеко внизу крізь них виднілися гірські пейзажі з сірого каміння й ріденької рослинності.