На той час, як Ковач повернувся з полювання, в якому я взяв особисту участь, вони вдягнули її й посадовили на стілець посеред вітальні. Її руки лежали на колінах, акуратно перемотані в зап’ястях стримувальною пов’язкою, якої не було видно. Якудза стояв на обережній відстані від неї, не ховаючи зброю. Стражденний романтик супився в кутку, роззброєний, з розпухлим з одного боку ротом, з репнутою верхньою губою. Очі Ковача пробіглися по цих ушкодженнях, і він повернувся до свого помічника, що стояв збоку. Приглушена балачка, вловити яку мікрокамери не були налаштовані. Він кивнув і знову глянув на жінку. Я прочитав у його позі цікаву нерішучість.
Тоді він розвернувся до дверей хатини.
— Антоне, не хочеш увійти?
До кімнати вступив чільник «Черепків». Коли жінка побачила його, її губи скривилися.
— Ах ти ж гімнючий запроданцю.
Антон сіпнув губою, але нічого не сказав.
— Здається, ви знайомі, — але в голосі Ковача звучав натяк на запитання, і він далі дивився на жінку.
Сильва звела на нього очі.
— Ага, я знаю це падло. То й що? Тобі якесь до того діло, га, срако ти з вухами?
Він довго дивився на неї, а я напружився на стільці. Цей відрізок я дивився вперше, і ще не знав, що він зробить. Що б я зробив у цьому віці? Ні, к бісу це. Що я от-от мав зробити в цьому віці? Пам’ять полетіла назад, крізь замулені десятиліття насильства й люті, намагаючись підготувати мене.
Але він тільки всміхнувся.
— Ні, пані Ошімо. Мені до цього більше діла немає. Ви товар, який я мушу доставити в задовільному стані, от і все.
Хтось пробурмотів, хтось реготнув. Мій і досі накручений нейрохімічний слух вловив грубий жарт про задовільний стан. Моє молодше «я» в котушці замовкло. Його очі перебігли до чоловіка з розбитою губою.
— Ти. Підійди.
Бугай не хотів. З його ходи це було видно. Але він був якудзою, а в них над усе важливо зберегти обличчя. Він випростався, зустрів погляд Ковача й ступив уперед, вискаливши чимало зубів. Ковач нейтрально глянув на нього й кивнув.
— Покажи свою праву руку.
Якудза схилив голову набік, не зводячи погляду з очей Ковача. То був жест чистої зухвалості. Він перевернув руку, й розігнув пальці, склавши долоню в трохи вигнутий клинок. Він знов нахилив голову, але в інший бік, і продовжив дивитися цьому тані глибоко в його всрані очі.
Ковач рухався, наче кінець траулерного троса, що луснув від натягу.
Він вхопив простягнуту руку в кисті й викрутив її вниз, блокуючи всі варіанти протиприйомів противника його власним тілом. Він витягнув захоплену руку вбік, а іншою рукою сягнув навколо обох притиснутих докупи тулубів і наставив бластера. Спалахнув і затріщав промінь.
Руку бугая охопило полум’я, і він заверещав. Потужність бластера, певно, була прикручена — у більшості випадків промінь зброї чисто зріже кінцівку, випарувавши її на всю ширину розряду. А цей же тільки випалив шкіру й м’язи до кісток і жил.
Ковач іще секунду потримав його, а тоді відпустив, на додачу зацідивши ліктем у скроню. Бугай повалився на підлогу, затиснувши обвуглену руку під пахвою й заплямувавши штани. Він невтримно скиглив.
Ковач опанував своє дихання й озирнувся.
Йому відповіли погляди з кам’яних облич. Сильва відвернулася. Я й сам майже відчував сморід горілого м’яса.
— Якщо вона не намагатиметься втекти, ви її не торкаєтеся й не балакаєте до неї. Усі. Зрозуміло? Ви не важливіші за бруд з-під мого нігтя. Поки ми не дістанемося Міллспорта, ця жінка для вас богиня. Зрозуміло?
Тиша. Капітан якудзи загорлав японською. Ледве слова прочухана затихли, всі забурмотіли на знак підтвердження. Ковач кивнув і повернувся до Сильви.
— Пані Ошімо. Будьте ласкаві йти за мною.
Вона хвильку дивилася на нього, а тоді звелася на ноги й пішла за ним геть із хатини. Якудза подалися слідом, залишивши тільки свого капітана й чоловіка на підлозі. Капітан трохи подивився на свого пораненого здоровила, тоді люто засадив йому чобота в ребра, плюнув зверху й теж вийшов.
Назовні вони навантажили трьох убитих мною в гніздищі на розкладні кількаярусні гравіноші. Капітан якудзи призначив їм водія, а тоді встав на своє місце в захисній фаланзі, що прикривала Ковача й Сильву. Антон і четверо вцілілих «Черепків» утворили розслаблений ар’єргард позаду гравіношів. Розкопчині вуличні мікрокамери стежили за цією маленькою процесією, поки вона не зникла з виду, направившись стежкою до Текітомури.