Якусь хвильку він просто дихав. Фоновий жіночий голос, приглушений. У мене в жилах тиск спочатку зріс, а тоді спав. То не була ані Сильва, ані Надя. Плекс роздратовано гаркнув на неї, ким би вона не була, а тоді повернувся до телефону.
— Я думав, вони…
— Трясця, та ти мене колись впустиш чи ні?
Блеф зачепився. Плекс попросив поговорити з охоронцем, і той, почувши три склади, відчинив вузькі двері, вирізані в металевій ролеті. Він увійшов усередину й дав знак іти за ним.
Зсередини Плексів клуб був приблизно такий, яким я його й уявляв.
Дешева луна міллспортських таке-закладів — прозорі сплавні переділки замість стін, галюциногенно-грибні голограми, виписані в повітрі над юрбою танцівників, убраних здебільшого в натільну фарбу й тіні. Звуки ф’южену затоплювали весь простір, забивали вуха й змушували прозорі стінні панелі видимо вібрувати в ритм. Я відчував, як він резонує в порожнинах тіла, наче бомбардування. Над натовпом одна пара намагалася скорчити з себе Театр абсолютного тіла й вигинала в повітрі бездоганно забарвлені тіла, в хореографічному оргазмі проводячи по них долонями з розведеними пальцями. Але коли придивитися уважніше, було видно, що їх тримали троси, а не антиграв. А глючні голограми явно були записами, а не прямою кортикальною пробою, яку показують в міллспортських таке-клубах. Мабуть, Ісу цим навряд чи можна було вразити.
Пара, що перевіряла відвідувачів, неохоче підвелася з побитих пластикових сидінь, приставлених до загородки.
Заклад був ущерть забитий, тож вони, вочевидь, вважали, що на сьогодні відпрацювали своє. Вони роздратовано мене обдивилися й обмахали детекторами. За їхніми спинами котрісь із танцівників побачили це й почали перекривляти їхні рухи з широкими обдовбаними усмішками. Мій провідник коротким кивком махнув обом сідати, і ми проминули їх, обійшли загородку й заглибились у гущу танців. Температура зрівнялася з тілесною. Музика стала ще гучнішою.
Ми без пригод пробилися крізь залюднений майданчик. Кілька разів мені доводилося добре штовхатися, щоб якось пройти вперед, але у відповідь я не отримував нічого, крім усмішок — примирливих або й просто блаженно-порожніх. Куди б ви не подалися на Світі Гарлана, ситуація з таке доволі розслаблена — дбайлива селекція надійно перевела найпопулярніші сорти до ейфоричної частини психотропного спектру, і найгірше, чого можна очікувати від народу в зміненому стані, це обійми й обслюнявлення під нерозбірливі зізнання в безсмертній любові. Бувають і паскудніші різновиди галюциногенів, але зазвичай вони не потрібні нікому, крім військових.
Через кілька ласкавих дотиків і сотню тривожно широких усмішок, ми дісталися низу металевої рампи й погупали нею вгору до пари портових контейнерів, що височіли на риштуванні, обшиті панелями з дзеркального дерева. Світло від голограм відбивалося й виламувалося на їхніх подовбаних і ввім’ятих поверхнях. Мій провідник повів мене до лівого контейнера, притиснув руку до сигнальної пластини й прочинив раніше непримітну дзеркальну панель. Справді відчинив, як і двері, які він відчинив на вулиці. Здавалося, що складних входів тут геть не було. Він відступив убік, щоб пропустити мене.
Я ступив уперед і оглянув сцену. На передньому плані Плекс, одягнутий до пояса, борсався, намагаючись влізти в бурхливо-психоделічну шовкову сорочку. Позаду нього дві жінки й чоловік качалися на велетенському автоформному ліжку. Усі були фізично дуже молоді й вродливі, всі мали порожні очі й усмішки, розмазану натільну фарбу і нічого крім того. Було неважко зрозуміти, звідки Плекс їх набрав. Монітори, що стояли рядком уздовж дальньої стіни контейнера, показували відео з летючих мікрокамер — мінливе зображення танцювального майданчика. Ритм ф’южену пробивався крізь стіни, приглушений, але достатньо розбірливий, щоб під нього танцювати. Чи робити щось інше.
— Здоров, Юкіо, брате. Дай на тебе подивитися. — Плекс виступив уперед, піднявши руки. Він непевно усміхався. — Гарний чохол, брате. Де дістав? Вирощений на замовлення?
Я кивнув на його партнерів.
— Здихайся їх.
— Гм, авжеж, — він розвернувся до автоформи й плеснув у долоні. — Гаразд, хлопчики й дівчатка. Годі бавитися. Нам з оцим семом треба поговорити про діло.
Вони побурчали й пішли, як малі діти, яким не дозволили лягти спати пізніше.
Виходячи, одна з жінок спробувала торкнутися мого обличчя. Я роздратовано сіпнувся геть, і вона викопилила на мене губу. Охоронець вивів їх геть, а тоді кинув запитальний погляд на Плекса. Плекс перенаправив погляд на мене.