— Дуже елегантно.
Плекс набрав повні легені диму й махнув рукою. Його голос трохи пищав.
— Скидається на те, що це в неї такий метод. Стара школа, сам знаєш.
— Не здогадуєшся, звідки вона дістала мою копію?
Він похитав головою.
— Ні, але я б сказав, що з військових сховищ Протекторату. Він молодий, набагато молодший за тебе… теперішнього.
— Ти бачив його?
— Так, вони затягли мене на допит минулого місяця, коли він уперше прибув сюди з Міллспорта. Про людину багато можна сказати з того, як вона балакає. Він і досі називає себе посланцем.
Я знову скривився.
— Ще він такий енергійний, здається, що він не може дочекатися, щоб усе зробити, щоб за все взятися. Він упевнений, нічого не боїться, для нього все не проблема. Сміється з усього…
— Так, добре, він молодий. Зрозуміло. Він щось казав про мене?
— Не дуже, здебільшого питав і слухав відповіді. Тільки, — він знову затягнувся люлькою. — В мене склалося враження, що він, я не знаю, розчарований чи щось таке. Тим, чим ти зараз займаєшся.
Я відчув, як звузились мої очі.
— Він так сказав?
— Ні, ні, — помахав люлькою, й кахикнув димом з носа і рота. — Це в мене просто таке враження склалося.
Я кивнув.
— Добре, останнє питання. Ти сказав, що її забрали до Міллспорта. Куди?
Знову пауза. Я допитливо глянув на нього.
— Та годі, що тобі лишилося втрачати? Куди її забрали?
— Таку, забудь. Це все знову, як у тому барі тральщиків. Ти влазиш у таке, що тебе насправді не…
— Я вже вліз, Плексе. Танаседа про це подбав.
— Ні, послухай. Танаседа піде на угоду. У тебе ж пам’ять Юкіо, дядьку. Ти міг би торгуватися за його безпечне повернення. Він зробить це, я його знаю. Вони зі старим Хіраясу знаються більше століття. Він семпай Юкіо, практично його дядько. Він не може не пристати на таку угоду.
— І ти думаєш, що Аюра дозволить таке?
— Аякже, чого ж ні, — Плекс помахав люлькою. — Вона отримає те, чого хоче. Аби тільки ти тримався подалі від…
— Плексе, подумай. Я зачохлений двічі. Це фол проти ООН, серйозні покарання для всіх причетних. Не кажучи вже про такий казус як те, чи вони взагалі мають право утримувати збережену копію служивого посланця. Якщо Протекторат коли-небудь про це довідається, нашій шпигунці Аюрі світитиме некоротке зберігання, хоч з якими вона пов’язана Першими родинами. Коли її випустять, сонце вже стане драним червоним карликом.
Плекс пирхнув.
— Ти справді так думаєш? Справді вважаєш, що ООН прийде сюди й ризикуватиме переворотом місцевої олігархії через одне подвійне зачохлення?
— Якщо про це стане всім відомо, то так. Їм доведеться, їм не можна публічно діяти інакше. Повір, Плексе, я знаю, я таким заробляв на життя. Вся система з Протекторатом тримається на припущенні, що ніхто не сміє переступити межу. Щойно хтось перетинає її й робить щось за нею, вже не важливо, наскільки маленьким було перше порушення — це буде як перша тріщина в стіні дамби. Якщо про те, що було зроблено, дізнаються всі, Протекторату доведеться вимагати пам’ять Аюри на тарілці. І якщо Перші родини не підкоряться, ООН пришле посланців, тому що відмову місцевої олігархії підкоритися можна буде тлумачити тільки одним способом — як повстання. А повстання придушують усі до єдиного — байдуже, якою ціною.
Я стежив за ним, дивився, як мої слова доходять до нього, як вони дійшли до мене, коли я вперше почув новини з Драви. Усвідомлення того, що було вдіяно, зроблений крок і невідворотна послідовність, якою нас усіх понесло. Той факт, що від цієї ситуації немає жодної стежки, яка не веде до остаточної смерті когось на ім’я Такеші Ковач.
— Ця Аюра, — тихо сказав я, — загнала себе в кут. Я залюбки б дізнався навіщо, залюбки би послухав, про що таке до всирачки важливе вона дбала. Але врешті-решт це неважливо. Одному з нас доведеться зникнути, мені чи йому, і для виконання цієї умови їй буде найлегше посилати його по мене, поки він не вб’є мене або я не вб’ю його.
Він глянув на мене, а його зіниці рознесло по всьому оку від суміші порошку і грибів. Він забув про люльку, і та курилася легеньким димком у складеній чашею долоні. Наче всього цього було забагато, щоб прийняти. Наче я був частиною галюцинації від таке, яка не бажала перетворюватися на щось більш приємне або просто розвіятися геть.
Я похитав головою. Спробував ізолювати думки про Сильвиних «Пролаз».