Я виступив під теплі бризки дощу й наліг на двері, щоб зачинити їх. Вони замкнулися й заклацнулися на замки, солідно бемкнувши засувами, відрізавши мене від будь-якого запаху минулого, що я його вловив. Різке червонясте сяйво над головою згасло, а сигналізація, що стала непомітною фоновою константою, раптом стихла.
— Що ти там робив?
То був підприємець. Його обличчя затверділо від злості. Поруч стояв охоронець. Кілька чоловік із команди скупчилися позаду. Я зітхнув.
— Перевіряв ваші інвестиції. Усе запечатане й убезпечене, не хвилюйтеся. Схоже, що замки відсіку глюкнули. — Я глянув на жінку з команди з бластером. — Або якийсь надто розумний лисокрил таки був заліз, а ми його шугнули. Знаю, що надії мало, але у вас на борту ніде нема нюхача?
— Нюхача? Тобто, такого, як у поліції? — Вона похитала головою. — Не думаю. Можна спитати капітана.
Я кивнув.
— Ну, гаразд, як я вже сказав…
— Я поставив тобі запитання.
Напруга в рисах підприємця вже сягнула рівня гніву. Охоронець при його боці зиркав на мене на знак підтримки.
— Ага, і я відповів. А тепер, якщо дозволите…
— Ти нікуди не підеш. Томасе.
Я зиркнув на охоронця до того, як він устиг послухатися команди.
Він застиг і переступив на іншу ногу. Я перевів очі на підприємця, борючись із сильною спокусою довести протистояння туди, куди воно прямує. Від сутички з дружиною жерця мені аж свербіло завдати комусь фізичної шкоди.
— Якщо цей бивень мене торкнеться, йому знадобиться операція. А якщо ти не заберешся з моєї дороги, то й тобі теж. Я вже сказав тобі, що твій вантаж цілий. Тому я пропоную тобі відступити вбік і вберегти нас обох від незручної сцени.
Він глянув на Томаса і, вочевидь, прочитав на його обличчі щось вказівне. Відійшов.
— Дякую, — я пропхався між скупченою за його спиною командою. — Хтось бачив Джапаридзе?
— Мабуть, на містку, — сказав хтось. — Але Іцуко правду каже, на «Гайдучій» нема нюхача. Ми не драні морські поліцаї.
Сміх. Хтось заспівав основну тему з експерїї з такою назвою, і решта підхопила її на кілька рядків. Я тонко всміхнувся й проліз повз них. Майже пішовши, я почув, як підприємець голосно вимагав негайно відчинити люк.
Що тут удієш.
Я все одно пішов шукати Джапаридзе. Якщо він і не допоможе, то хоч наллє.
Шквал пролетів далі.
Я сидів на містку, стежив на погодних сканерах, як він розчиняється на сході, й сподівався, що вузол у моєму нутрі зробить те саме.
Назовні небо прояснішало, а хвилі перестали штурхати «Гайдучу доньку» на всі боки. Джапаридзе відпустив аварійне посилення гравідвигунів, і вантажник повернув собі колишню остійливість.
— То скажи мені правду, семе, — він знову підлив мені міллспортського мішаного і вмостився на стілець з іншого боку навігаційного столу. — Ти придивляєшся до запасів сіткомедузячої олії?
Я звів брову.
— Ну, коли справді так, то це було доволі нездорове питання.
— Та нє, навряд, — він підморгнув і одним махом вихилив віскі. Відтоді, як стало зрозуміло, що погода дасть нам спокій, він дозволив собі трохи сп’яніти. — Той драний хрін. Про мене, можеш забрати його вантаж. Аби ти не намагався зняти його, поки він на «Гайдучій».
— Точно, — я підняв свою склянку до нього.
— То хто це?
— Га?
— Для кого ти водиш радаром? Якудзяки? Банди Трав’яного Обширу? Штука в тому…
— Арі, я серйозно.
Він блимнув на мене.
— Що?
— Подумай. Якщо я розвідник якудзи, а ти ставиш мені такі запитання, це заведе тебе до справжньої смерті.
— Ой, та лайно це краб’яче. Ти мене не вб’єш. — Він підвівся, нахилився до мене через стіл і зазирнув в обличчя. — Очі в тебе не такі. Я знаю.
— Справді?
— Так, а крім того… — він знову опустився на стільця й недбало махнув склянкою. — Хто поведе цю балію до новопештської гавані, коли я буду мертвий? Вона, знаєш, не така, як ті штучні інтелектики на «Шафрановій лінії». Коли-не-коли їй потрібен людський дотик.
Я знизав плечима.
— Думаю, що зміг би залякати когось із команди, щоб це зробили. Показав би їм твого димного трупа для стимуляції.
— Оце продумано, — він вискалився й знову потягся до пляшки. — Я б не здогадався так зробити. Але, як я вже сказав, я не бачу цього в твоїх очах.
— Бачив багато таких, як я?
Він наповнив наші склянки.
— Дядьку, та я був такий як ти. Я виріс у Новопешті, як і ти, і я був піратом — як і ти. Заробляв грабунками на маршрутах із Семивідсотковими Ангелами. Гімняні прибутки, вантажні глісери, що ходять Обширом. — Він помовчав і глянув мені в очі. — Мене впіймали.