Я уникав передніх палуб, де решта пасажирів зібралася подивитися на захід — навряд чи мене радо привітали б, враховуючи мої сьогоднішні виступи. Натомість я пробрався назад одним із вантажних містків, знайшов драбину й виліз на вантажний контейнер. Там був вузький місток, і я всівся на всю його скромну ширину, схрестивши ноги.
Я не процвиндрив свою молодість так само йолопувато, як Джапаридзе, але результат не надто різнився. Я перескочив пастки тупих злочинів і покарання у збереженні в ранньому віці, але ледь-ледь. На той час, коли я досяг старшого підліткового, я проміняв свої зв’язки з новопештськими бандитами на набір до морської піхоти Світу Гарлана — якщо й бути в банді, то нехай вже в найбільшій на районі, а до морпіхів ніхто не доривався. Якийсь час це здавалося розумним ходом.
Сім однострійних років тією дорогою, і по мене прийшли вербувальники Корпусу. Стандартний аналіз викинув мене на вершечок їхнього короткого списку, і мене запросили зголоситися на посланську обробку. Від такого запрошення не відмовлялися. За кілька місяців я полетів з планети, і тоді почали з’являтися розриви. Якийсь час десь далеко, перенесений голококидком просто в бій десь на Заселених планетах, тоді скількись часу у військовому збереженні й віртуальних середовищах до наступного разу. Час прискорювався, сповільнювався, втрачав сенс на міжзоряній відстані. Я почав забувати своє попереднє життя. Відпустки додому траплялися нечасто і щоразу приносили відчуття недоречності, а це віднаджувало мене від того, щоб повертатися так часто, як я міг би.
Поки я був посланцем, увесь Протекторат був моїм гральним майданчиком — коли вже так, то чом би не побачити якісь його куточки, міркував я собі тоді.
А потім Інненін.
Коли йдеш із посланців, то маєш дуже обмежений вибір подальшої кар’єри. Ніхто не довірить тобі позику, і тобі прямим текстом закону ООН заборонено обіймати посади в корпораціях або на держслужбі. Твій вибір, окрім простої бідності, падає десь між війною і злочином. Злочини безпечніші й простіші.
Разом з кількома колегами, котрі теж вийшли у відставку з Корпусу після провалу на Інненіні, я залишився на Світі Гарлана, крутячись неподалік від правоохоронців і злочинної дрібноти, з якими вони гралися в квача. Ми набивали репутацію, трималися на кілька кроків попереду й змітали всіх, хто стояв проти нас, наче ангельський вогонь.
Моя спроба родинного возз’єднання й почалася погано, а потім взагалі покотилася коту під хвіст. Закінчилося криками й плачем.
Я завинив у цьому не менше за них. Мати й сестри вже стали напівчужими й незнайомими, а спогади про зв’язок, що колись нас поєднував, розмилися до нерозбірливості, ставши тлом для яскравих і чітких спогадів з посланської пам’яті. Я не слідкував за ними, не знав, на якому вони світі. Найпримітнішою новиною був материн шлюб із вербувальником Протекторату. Я зустрівся з ним тільки раз і зразу захотів убити. Певно, почуття було взаємне. В очах родини я переступив якусь межу. А ще гірше було те, що вони мали рацію — ми розходилися тільки в тому, де саме проходила та межа. Для них вона намертво прилипла до кордону між моєю військовою службою в Протектораті й переходом у несанкціоновану діяльність з метою збагачення. Для мене вона пролягала в якомусь менш визначеному періоді під час служби в Корпусі.
Але хіба ж це можна пояснити тому, хто там не був?
Я намагався, але недовго. Очевидний і безпосередній біль, який від цього відчувала мати, одразу змусив мене припинити. Такого лайна їй не треба було.
Сонце на обрії залишило по собі лиш нерозтоплені залишки. Я глянув на південний схід, приблизно в бік Новопешта, де густіла темрява.
Я не заскакуватиму до них по дорозі.
Шкірясте плескання крил біля мого плеча. Я глянув угору й помітив зеленувато-чорного в останніх променях сонця лисокрила, що кружляв над вантажним трюмом, лігши на крило. Він облетів мене кілька разів, а тоді сів на мостик на нахабній відстані за пів десятка метрів від мене. Я поволі розвернувся, щоб роздивитися. На іншому боці Кошута вони не так часто збиваються у зграї й ростуть більші за тих, яких я бачив у Драві, а цей екземпляр мав добрий метр від кігтів на перетинках до дзьоба. Досить великий, щоб я втішився тим, що був озброєний.
Він склав шершаві крила, підняв плече в мій бік і оцінив мене одним неблимним оком. Ніби чогось чекав.