– Так подивися ж на мене! – вигукнув батько, і Ґеорґ майже машинально кинувся до ліжка, щоб схопити все на льоту, але застиг на півдорозі.
– Тому що вона задерла спідниці, – почав батько, – бо вона ось так задерла свої спідниці, ця дурна гуска, – і для більшої наочності він підняв сорочку так високо, що можна було розгледіти на його стегні шрам, отриманий на війні, – бо вона задирала спідниці ось так і ось так, і ти кинувся на неї, а щоб спокійно задовольнитися нею, ти спаплюжив пам’ять про матір, зрадив свого друга і запихнув свого батька у ліжко, щоб він і не поворухнувся. Але ж він усе ще ворушиться, правда?
Тепер батько вже стояв вільно, не тримаючись, і вимахував ногами. Він аж світився від власної проникливості.
Ґеорґ стояв у кутку, подалі від батька. У певний момент він постановив спостерігати за всім якомога уважніше, аби його не могли застати зненацька за допомогою якогось обхідного маневра, ззаду чи згори. Тепер він знову пригадав собі це давно забуте рішення, але воно відразу ж зникло з його свідомості, ніби хтось швидко протягнув нитку до вушка голки.
– Але твій друг не зраджений! – вигукнув батько і підсилив сказане, похитавши туди-сюди великим пальцем. – Я був його представником тут, на місці.
– Комедіант! – не зміг стриматися від вигуку Ґеорґ, і хоча відразу ж збагнув, що наробив, і навіть прикусив язика, вибалушивши очі від болю, було уже надто пізно.
– Так, я справді ламав комедію! Комедія! Гарне слово! Чим ще може потішити себе старий батько-вдівець? Скажи мені, будь ласка, – і залишайся у момент відповіді моїм ще живим сином, – що залишалося мені у моїй комірчині, де мене переслідувала хамська прислуга, мені, кого старість пронизує аж до кісток? А мій син із тріумфом пішов у світ, підписував підготовані мною угоди, купався у задоволеннях і хизувався перед батьком непроникно чесним виразом обличчя! Ти думаєш, я не любив тебе, я, той, хто тебе породив?
«Зараз він нахилиться, – думав Ґеорґ. – А щоб він упав і розбився!» – прошипіло щось у нього в голові.
Батько нахилився, але не впав. А оскільки Ґеорґ не наблизився, як того сподівався батько, то старий знову випростався.
– Залишайся на місці, ти мені не потрібен! Ти думаєш, що у тебе достатньо сили, аби прийти сюди і стояти осторонь, бо так тобі зручніше. Але ти помиляєшся! Я все ще сильніший. Якби я був сам, то мені, мабуть, довелося б відступити, але тепер мені додала сили ще й мати, та і з твоїм другом ми домовилися, а всі твої клієнти у мене в кишені!
«Навіть у нічній сорочці він має кишені!» – сказав сам собі Ґеорґ і подумав, що таким зауваженням можна було би знищити батька. Але про це він думав лише коротку мить, і відразу ж забув.
– Візьми-но свою наречену і прийдіть до мене! Я вимету її геть, ти не встигнеш і оком змигнути!
Ґеорґ недовірливо скривився. Але батько лише кивав на підтвердження щойносказаного, кивав, дивлячись у бік Ґеорґа.
– Ти дуже розважив мене сьогодні, коли прийшов і запитав, чи писати другові про заручини. Він знає все, дурненьке телятко, знає все! Я сам йому написав, бо ти не додумався забрати у мене письмові приладдя. Тому він і не приїздить усі ці роки, бо знає все у сто разів краще, ніж ти сам, і твої зім’яті та нечитані листи він тримає у лівій руці, тоді як у правій у нього – мої!
Він натхненно змахнув рукою у себе над головою.
– Він знає усе у тисячу разів краще за тебе! – вигукнув батько.
– У десять тисяч разів! – сказав Ґеорґ, щоб висміяти батька, але ще невимовленими ці слова набули смертельної поваги.
– Я вже багато років чекаю, коли ти звернешся до мене з цим питанням! Думаєш, мене хвилює щось інше? Думаєш, я читаю газети? Ось! – і він кинув у Ґеорґа газетою, яку заніс до себе в ліжко. Це була стара газета, й згадані у ній прізвища нічого не говорили Ґеорґові.
– Як довго ти зволікав, перш ніж дозрів! Мати вже померла, вона не дожила до цього щасливого дня, твій друг гине у Росії, ще три роки тому він пожовтів до смерті, та і я, сам знаєш, як мої справи. У тебе ж є очі!
– Отже, ти шпигував за мною! – вигукнув Ґеорґ.
Батько співчутливо і ніби ненароком промовив:
– Це ти, мабуть, збирався сказати раніше. Тепер це вже зовсім недоречні слова.
А потім голосніше:
– Тепер ти нарешті знаєш, що існує окрім тебе, досі ти знав лише про себе. Ти був фактично невинною дитиною, але у глибині душі – ти родом із пекла! Тож знай: я велю стратити тебе, втопити!
Ґеорґ відчув, що його виганяють із кімнати, ззаду за ним батько із гуком упав на постіль, і цей звук відлунював у Ґеорґа у вухах. Він перестрибував сходинки, ніби котився вниз по нахиленій площині, збив із ніг служницю, яка хотіла піднятися сходами, щоб прибрати у кімнатах вранці.