II
Аж коли звечоріло, Ґреґор прокинувся зі свого важкого, схожого на непритомність, сну. Мабуть, він прокинувся би і без стороннього втручання трохи згодом, бо відчував, що відпочив і відіспався, але зараз йому здавалося, що його розбудили чиїсь ледь чутні кроки і те, що хтось обережно підкрався і зачинив двері до передпокою. Відблиски електричних лампочок трамваю мерехтіли на стелі і на горішніх полицях меблів, але внизу, де лежав Ґреґор, було темно. Він поволі просунувся до дверей, аби довідатися, що там відбувається, ще не дуже впевнено намацуючи простір перед собою щупальцями на кінцівках, які тепер належно оцінив. Уся його ліва сторона перетворилася на суцільну подовгасту рану, яка нестерпно боліла, і йому доводилося накульгувати, попри два ряди ніг. Під час ранкових перипетій була серйозно пошкоджена ніжка, – дивно, що тільки одна, – і тепер вона безсило звисала. Вже аж біля дверей він збагнув, що саме тягнуло його туди – це був запах їжі. Під дверима стояла миска з підсолодженим молоком, у якому розмочили шматочки білого хліба. Він мало не засміявся від радості, бо зголоднів ще більше, ніж вранці, і занурив голову в молоко аж по очі. Але незабаром розчаровано витягнув її назад, і не лише через те, що йому було складно їсти з пораненою лівою стороною тіла – тепер він міг ковтати лише за умови, що весь його тулуб працював, а сам він сопів – окрім всього іншого молоко йому тепер не смакувало, хоча раніше це була його улюблена страва, мабуть, тому сестра і приготувала йому напій, він із відразою відвернувся від миски і поповз назад, на середину кімнати. У вітальні, як побачив крізь шпарину Ґреґор, запалили гасову лампу, але якщо зазвичай о такій порі батько урочисто читав уголос матері, а іноді й сестрі, пообідню газету, то тепер там панувала тиша. Хоча, можливо, це читання, про яке йому сестра лише розповідала або писала в листах, взагалі останнім часом відбувалося рідко. Поза межами вітальні теж було дуже тихо, хоча помешкання точно не було порожнім. «Як усе ж таки тихо живе моя родина», – сказав собі Ґреґор і відчув, застиглим поглядом вдивляючись у темряву, гордість за те, що зміг забезпечити своїм батькам і сестрі таке гарне життя у зручному помешканні. Але що буде тепер, якщо цьому спокоєві, цьому добробуту, цій задоволеності життям раптом настане такий страшний кінець? Щоб не заглиблюватися у сумні думки, Ґреґор вирішив трохи порухатися і почав повзати туди-сюди по кімнаті.