– Помер? – запитала пані Замза і подивилася на служницю, хоча могла це перевірити й сама або навіть побачити так, без жодної перевірки.
– Я ж про це і говорю, – сказала служниця і на доказ знову посунула труп Ґреґора мітлою уперед. Пані Замза зробила такий рух, ніби хотіла стримати мітлу, але так і не зробила цього.
– Ну що ж, – сказав пан Замза, – тепер ми можемо подякувати Богові.
Він перехрестився, а за ним і усі три жінки. Ґрета, яка не відводила очей від трупа, сказала:
– Ви тільки подивіться, який він худий. Він уже так давно нічого не їв. Усі страви, які я приносила йому, залишалися неторкнутими.
І справді, тіло Ґреґора було зовсім сухим і пласким, це стало помітно аж тепер, коли він більше не стояв на своїх ніжках і коли ніщо більше не відволікало увагу.
– Ходімо, Ґрето, на хвильку до нас, – сказала пані Замза з вимученою посмішкою, і Ґрета пішла слідом за батьками до їхньої спальні, постійно озираючись назад, на тіло. Служниця зачинила двері кімнати і відчинила вікно. Незважаючи на ранню годину, повітря уже було теплим. Надворі був кінець березня.
Зі своєї кімнати вийшли квартиранти і почали озиратися у пошуках сніданку, про них усі забули.
– Де сніданок? – похмуро запитав служницю середній квартирант.
Але вона притулила палець до вуст і мовчки покликала чоловіків поспішними жестами, щоб вони слідом за нею зайшли до кімнати Ґреґора. Вони зайшли і стали довкола тіла Ґреґора, тримаючи руки в кишенях поношених сурдутів, у кімнаті було вже зовсім світло.
Тут відчинилися двері спальні, і з них вийшов пан Замза у своєму мундирі, з одного боку попід руку його дружина, з іншого – донька. Усі були заплакані; Ґрета притискала обличчя до батькової руки.
– Негайно йдіть геть із мого помешкання! – сказав пан Замза і показав на двері, не відпускаючи від себе жінок.
– Що ви маєте на увазі? – здивовано спитав середній пан і солодкаво посміхнувся.
Двоє інших тримали руки за спинами і постійно потирали їх одна об одну, ніби у радісному сподіванні великої сварки, яка неодмінно завершиться для них із користю.
– Я маю на увазі те, що говорю, – відповів пан Замза і разом із обома своїми супутницями рушив на квартиранта.
Той спершу стояв нерухомо і дивився у підлогу, здавалося, що у його голові все перелаштовується і впорядковується наново.
– Тоді ми підемо, – сказав він, подумавши, і подивився на пана Замзу так, ніби у своєму раптовому нападі нерішучості потребував дозволу навіть на таке рішення. Пан Замза кілька разів коротко кивнув йому, витріщивши очі. Після цього квартирант справді широкими кроками рушив до передпокою, обидвоє його друзів, які вже більше не потирали долоні і мовчки прислухалися до розмови, поспішили за ним, підстрибуючи, ніби боялися, що пан Замза зайде у передпокій і відділить їх від вожака. У передпокої усі троє квартирантів зняли свої капелюхи з вішаків, витягли ціпки з підставки, мовчки вклонилися і вийшли з помешкання. У пориві якоїсь необґрунтованої, як з’ясyвалося, недовіри пан Замза разом із трьома жінками вийшов за ними на сходовий майданчик; спершись на поручні сходів, вони спостерігали, як троє чоловіків виходили з будинку, повільно, але неухильно спускаючись довгими сходами, зникаючи за поворотом сходів на кожному поверсі, а за кілька хвилин знову з’являючись у полі зору; і що глибше вони спускалися, то меншою ставала цікавість до них родини Замза, а коли спершу їм назустріч, а потім, розминувшись із ними, нагору почав підійматися гордо виструнчений м’ясник із ношею на голові, пан Замза разом із жінками покинув сходи і усі, ніби з полегшенням, повернулися назад у квартиру.
Вони вирішили присвятити сьогоднішній день відпочинкові і прогулянці; вони не лише заслуговували таку перерву в роботі, а і негайно її потребували. Тож вони сіли за стіл і почали писати три пояснювальні записки, пан Замза своїй дирекції, пані Замза – своєму працедавцю, а Ґрета – своєму начальнику. Під час писання зайшла служниця, щоб сказати, що вона йде геть, бо її ранкова робота завершена. Усі троє спершу просто кивнули, не дивлячись угору, а коли зауважили, що служниця так і не пішла, роздратовано глянули на неї.
– Ну? – запитав пан Замза.