– Дуже важко, – промовив К., зморщив губи і схилився всім тілом на бічне бильце, бо папери, єдине, де можна було щось побачити, прикривала рука. Він тільки ледь підвів очі, коли двері з кабінету директора відчинились і там невиразно, мов у серпанку, показався заступник директора. К. далі вже й не думав ні про що, а лише скорився безпосереднім і дуже для нього втішним наслідкам тієї появи. Фабрикант миттю підскочив зі стільця й побіг назустріч заступникові, К., проте, хотілося, щоб той був разів у десять прудкіший, він боявся, що заступник може зникнути. То був даремний страх, чоловіки зустрілись, потисли один одному руки і разом підійшли до столу К. Фабрикант поскаржився, що в пана прокуриста він виявив дуже мало прихильності до справи, і показав на К., що під поглядом заступника директора знову схилився над паперами. Коли вони обидва підступили до столу і фабрикант уже взявся прихиляти на свій бік бодай заступника, К. увижалося, ніби два чоловіки, що здавалися йому мало не велетнями, розмовляють над його головою про нього самого. Не раз він намагався, обережно піднявши очі, дізнатися, що там діється нагорі, потім не дивлячись узяв зі столу якогось папера, поклав на долоню й, підводячись і сам, поволі підніс його до фабриканта та заступника. Встаючи, К. не мав якихсь певних думок, просто відчував, що йому слід так поводитись, якщо він колись наміряється скласти вступну заяву, яка, нарешті, остаточно визволить його. Заступник, з усією уважністю стежачи за розмовою, тільки мигцем поглянув на папір і навіть не читав, що там написано, те, що прокуристові видавалося важливим, для нього не важило нічого, тож він узяв той аркуш з руки К. і сказав: «Дякую, я вже знаю», потім спокійно знову поклав його на стіл. К. ображено приглядався збоку до заступника, але той не помічав його або ж, помітивши, звеселився ще дужче, часто й гучно сміявся і навіть геть спантеличив фабриканта вигадливим запереченням, проте одразу ж і заспокоїв, зробивши якийсь закид собі самому, а зрештою запросив його перейти до свого кабінету, де можна остаточно залагодити справу.
– Це вкрай важлива угода, – говорив він фабрикантові, – і я бачу це дуже добре. А пан прокурист, – навіть кажучи ці слова, заступник, власне, звертався тільки до фабриканта, – звісно, тільки полегшено зітхне, коли ми заберемо її в нього. Справа вимагає спокійних роздумів, а пан прокурист сьогодні, здається, завалений роботою, крім того, в передпокої на нього вже з годину чекають ще якісь відвідувачі.
К. іще вистачило духу, аби відвернутись від заступника директора і приязно, проте немов силувано всміхнутися лише фабрикантові, більше він, правда, нічого не робив, а сперся, трохи зігнувшись, обома руками на стіл, немов продавець за прилавком, і дививсь, як чоловіки, не припиняючи розмови, позбирали зі столу папери і зникли за дверима директорського кабінету. На порозі фабрикант обернувся, сказав, що тим часом не прощається, бо, звичайно, розповість панові прокуристові про успіх переговорів, до того ж має сповістити йому ще одну дрібничку.