– Не так швидко! Посвітіть сюди! – К. думав, що Лені могла там заховатись, і звелів купцеві обійти кожен закуток, але кімната була безлюдна. Біля портрета судді К. притримав купця за шлейки.
– Ви знаєте його? – запитав він і задер угору вказівного пальця.
Купець підняв свічку, блимаючи очима, поглянув на картину й відповів:
– Це суддя.
– Суддя високого ранґу? – знову запитав К. і став збоку від купця, спостерігаючи, яке враження справляє на нього картина. Купець здивовано подивився вгору.
– Високого, – відповів він.
– Тоді у вас немає великої прозірливості, – аж скривився К. – Він найнижчий серед найнижчих слідчих.
– Тепер я вже пригадую, – мовив купець, опускаючи свічку, – я теж чув про це.
– Аякже, – крикнув К., – як це я міг забути, ви, звісно, вже чули!
– Чого ж ви тоді питаєте? – дивувався купець, поки К., розставивши руки, гнав його до дверей. Уже в коридорі К. знову взявся розпитувати:
– Ви, певне, знаєте, де заховалася Лені?
– Заховалася? – купець був приголомшений. – Ні, вона десь на кухні, варить суп адвокатові.
– Чого ж ви мені одразу не сказали? – обурився К.
– Я хотів вас туди повести, так ви гукнули мене назад, – відповів купець, спантеличений суперечливими вимогами.
– Вам, мабуть, здається, що ви дуже спритні, – проказав К. – Ведіть мене туди! – В кухні К. іще ніколи не був, вона виявилась навдивовижу великою і щедро устаткованою всіляким кухонним начинням. Сама лише плита була втричі більша за звичайну, а решту начиння та меблів годі було роздивитись, бо на кухні горіла тільки маленька лампа, повішена коло самого входу. Біля плити стояла Лені в білому, як завжди, фартусі і виливала яйце в каструлю, що грілася на спиртівці.
– Добрий вечір! – привітався К. і здалеку показав рукою на стілець, – саме туди він хотів посадовити купця. Блок сів, натомість К. підступив до Лені, перехилився їй через плече й запитав: – Хто цей чоловік?
Лені обняла К. однією рукою, мішаючи другою суп, притягнула його ближче до себе і сказала:
– Це такий собі Блок, нещасна людина, купець, що торгує злиднями. Ось подивись на нього.
Обоє озирнулись. Купець сидів на стільці, на який вказав йому К., задув тепер уже непотрібну свічку і пальцями затис ґніт, щоб не було чаду.
– Ти була в льолі, – мовив К. і рукою знову повернув голову Лені до плити. Лені мовчала. – Він твій коханець? – запитав К. – Дівчина хотіла хапатися за суп, але К. взяв її за обидві руки й закричав: – Ану відповідай!
– Ходімо до кабінету, я тобі все поясню, – промовила дівчина.
– Ні, – заперечив К., – я хочу, щоб ти пояснила мені тут. – Лені пригорнулась до К. і хотіла поцілувати його, але він відтрутив її: – Я не хочу, щоб ти цілувала мене тепер.
– Йозефе, – озвалася Лені, благально, а проте й щиро дивлячись йому у вічі, – тобі нема чого ревнувати мене до пана Блока. Руді, – заговорила вона знову, повертаючись до купця, – допоможи мені, ти ж бачиш, мене підозрюють. Поклади ту свічку.
Можна було б подумати, ніби Блок не дослухається до їхньої розмови, але він зрозумів геть усе.
– Я теж не знаю, чого вам ревнувати, – трохи задерикувато відповів він.
– Я, власне, й сам цього не знаю, – всміхнувся купцеві К. Лені розреготалась і, скориставшись неуважністю К., вчепилася йому за руку й зашепотіла:
– Лиши його, невже ти не бачиш, що це за чоловік? Я трохи панькаюся з ним, бо це дуже важливий адвокатів клієнт, іншої причини тут нема. А ти? Ти хочеш поговорити з адвокатом ще сьогодні? Він сьогодні дуже слабує, але, коли твоя ласка, я доповім про тебе. А на ніч ти, звичайно, залишишся в мене. Ти вже так давно не заходив до нас, навіть адвокат питав про тебе. Нізащо не нехтуй свій процес! А я тобі розповім те все, що довідалась. Тільки зніми спершу пальто! – Лені допомогла йому роздягнутись, забрала капелюха, побігла з речами до передпокою, повішала їх, прибігла назад і подивилася до супу. – Спершу доповісти про тебе чи занести йому суп?
– Скажи спершу про мене, – відповів К. Він був сердитий, бо попервах намірявся докладно обговорити з Лені свою справу, надто оту сумнівну відмову від адвоката, а згодом, у присутності купця, в нього зникло всяке бажання. Але тепер його справа видалася йому вкрай важливою, тут, може, у великій пригоді стане навіть порада цього крамарчука, тож К. гукнув назад Лені, що вже вийшла до коридору:
– Занеси йому спершу суп, перед розмовою зі мною йому треба підкріпитись.
– Ви теж адвокатів клієнт, – тихо, немов стверджуючи, мовив у своєму закутку купець. Проте відповідь була неласкава.