– Великі адвокати? – перепитав K. – Хто вони? Як потрапити до них?
– Отже, ви ще нічого про них не чули, – виснував купець. – Певне, нема такого звинуваченого, хто, почувши про великих адвокатів, не мріяв би про них якийсь час. Але ви краще не дозволяйте собі спокуситися примарною надією. Хто ті великі адвокати, я не знаю, а потрапити до них – річ неможлива. Я не знаю жодного випадку, про який можна було б з певністю сказати, що тут до розгляду справи втручались і вони. Інколи вони когось захищають, але, хоч як намагайся, з власної волі до них не доступишся, вони захищають тільки того, кого хочуть. Але справа, до якої вони беруться, має, звичайно, пройти всі нижчі щаблі правосуддя. А зрештою, набагато краще зовсім не думати про них, бо й так доводиться розмовляти з різними адвокатами, а їхні поради та допомога, як я сам пересвідчився, такі огидні й безвартісні, що найліпше просто спекатися їх, лягти вдома в ліжко і вже ніколи про них не чути. Але, природно, це було б найбільшою дурницею, бо й у ліжку ти недовго матимеш спокій.
– Отже, ви не думали тоді про великих адвокатів? – запитав К.
– Думав, але дуже недовго, – знову засміявся купець, – хоча, на жаль, цілковито забути про них не можна, надто вночі тебе обсідають думки про них. А тоді я прагнув блискавичних успіхів, через те й удався до адвокатської дрібноти.
– Як ви тут миленько сидите! – вигукнула Лені і з тарілкою в руках зупинилась у дверях. Чоловіки й справді сиділи поруч, при найменшому порусі вони б ударились головами, а купець, дарма що невисокого зросту, ще й згорбився, примусивши скорчитись і К., бо інакше той би не чув нічого.
– Ще хвилиночку! – наче відганяючи Лені, крикнув К. і нетерпляче шарпнув рукою, яка ще й досі лежала на купцевій руці.
– Він хоче, щоб я розповів йому про свій процес, – сказав купець Лені.
– Ну ж розповідай, розповідай, – заохотила Лені. До купця вона зверталася ласкаво, а водночас і трохи зверхньо, К. те не подобалось; як він щойно довідався, цей чоловічок таки чогось вартий, він має принаймні досвід і вміє розповісти про нього. К. невдоволено дививсь, як Лені забрала в купця свічку, – він і досі цупко тримав її, – фартухом витерла йому руку, а потім, присівши, стала зішкрябувати віск, який позаляпував йому штани.
– Ви хотіли розповісти мені про адвокатську дрібноту, – нагадав К. і відсунув, нічого більше не кажучи, руку Лені.
– Чого тобі треба? – здивувалась Лені і легенько вдарила К. рукою, знову взявшись до своєї роботи.
– Атож, про адвокатиків, – обізвався купець і замислено потер рукою чоло.
К. прагнув допомогти йому й нагадав знову:
– Ви хотіли мати негайний успіх і пішли до адвокатської дрібноти.
– Правильно, – підтвердив купець, але мовчав і далі. «Він, певне, не хоче говорити перед Лені», – подумав К. і, притлумивши власну нетерплячку миттю почути дальшу оповідь, більше не насідав на співрозмовника.
– Ти доповіла про мене? – запитав К. Лені.
– Звичайно, – відповіла дівчина, – він уже чекає. Лиши тепер Блока, з ним можна поговорити й потім, він зостанеться тут. – К. іще вагався.
– Ви залишитесь тут? – запитав К. купця, прагнучи, щоб той відповів сам, а не Лені говорила замість нього, неначе його й на кухні не було, К. сьогодні весь вечір тамував гнів на Лені. І йому знову відповіла тільки Лені:
– Він часто тут спить.
– Спить тут? – не вірячи, загорлав К., він гадав, що купець лише зачекає його тут, поки він швиденько поговорить з адвокатом, а потім вони вийдуть разом і докладно й без перешкод доведуть до кінця свою розмову.