За участь у студентських заворушеннях наприкінці 1910 р. юнака було заарештовано, після тримісячного адміністративного ув'язнення виключено з університету і вислано з Петербурга до Києва. В місцевій організації РСДРП великим впливом у той час користувались меншовики-партійці (плеханівці). Очолювана Є. Бош, Д. Шварцманом, В. Аверкіним, ця організація вела успішну боротьбу з ліквідаторством, встановила контакти, листувалася з В. Леніним, Н. Крупською, підтримала рішення VI (Празької) конференції РСДРП, визнала обраний конференцією ЦК партії своїм керівним центром.
Коли Є. Бош була заарештована, а пост секретаря зайняв Г. П'ятаков, ситуація почала змінюватися, оскільки молодий соціал-демократ хитнувся у бік центризму. Можливо, що він просто належав до фракції меншовиків-партійців. У всякому разі, спираючись на останніх (а вони переважали на той час у складі комітету), Георгій Леонідович спробував переглянути його попередні рішення про визнання загальнопартійного характеру Празької конференції і обраного на ній ЦК партії.
Г. П'ятаков звернувся з листами до Г. Плеханова і його закордонних однодумців з пропозицією про скликання нової конференції РСДРП, у роботі якої взяли б участь прибічники Л. Троцького, інших течій. Г. Плеханов висловився на підтримку таких намірів, а Л. Троцький направив у Київську організацію своїх агентів для залучення її до участі в «Серпневій» нараді, де планував сколотити антиленінський блок. Однак спроби відірвати Київську організацію від ЦК і штовхнути її на участь в центристському об'єднанні провалились. З огляду на вищевикладене, очевидно, не можна не враховувати і дані Істпарту ЦК РКП(б), Київського Істпарту, згідно з якими Г. П'ятаков навіть у 1912 р. залишався меншовиком-партійцем. Однак у подальшому Георгій Леонідович не давав приводу сумніватись у своїй більшовицькій приналежності, хоча чіткої відповіді на питання про час вступу до ленінської партії в своїй автобіографії не дав.
У червні 1912 р. Г. П'ятаков був заарештований, а після слідства і суду в 1913 р. разом з товаришами по комітету висланий до Іркутської губернії, де він «затримався» лише на півроку: прибув на місце заслання у квітні 1914 p., а вже у жовтні виїхав (втік) з Є. Бош через Японію і США до Європи. Прибувши у 1915 р. до Швейцарії, вони поповнили так звану Божійську групу (за назвою передмістя Лозанни – Божі), до якої входили О. Розмирович, М. Криленко і М. Бухарін, а дещо пізніше приєдналися К. Радек, Я. Богровський та ін. Ще до приїзду Г. П'ятакова і Є. Бош група зробила ряд кроків до фракційного відособлення від ленінського ЦК РСДРП.
Г. П'ятаков і Є. Бош додали нової гостроти суперечностям, що виникли. Володіючи певною сумою грошей, яких так потребував у той час ЦК, вони зробили спроби скористатися з цієї обставини для тиску на керівні органи партії, зокрема намагалися нав'язати в такий спосіб свої умови учасникам Бернської партійної конференції. Таким же чином вони вели себе і в процесі видання журналу «Коммунист», що був створений як результат певного компромісу між Божійською групою і ЦК. Г. П'ятаков і Є. Бош фінансували видання журналу, а його організатором був В. Ленін. До редколегії входив також М. Бухарін. Видавцем «Коммуниста» була редакція тодішнього центрального органу більшовиків – газети «Социал-Демократ».
В. І. Ленін розраховував зробити «Коммунист» міжнародним органом лівих соціал-демократів. Але майже відразу ж виявилися принципові суперечності редакції «Социал-Демократа» з М. Бухаріним, Г. П'ятаковим і Є. Б. Бош, які різко загострилися після виходу в світ № 1—2 журналу (на ньому видання і припинилося). М. Бухарін, Г. П'ятаков і Є. Бош у ряді важливих питань програми і тактики партії – про право націй на самовизначення, про роль демократичних вимог і Програми-мінімум взагалі – зайняли осібну позицію і прагнули використати журнал у своїх вузькофракційних цілях. Через таку поведінку групи М. Бухаріна, Г. П'ятакова і Є. Бош редакція газети «Социал-Демократ» на пропозицію В. Леніна заявила, що подальше видання журналу вважає неможливим. В. Ленін підготував відповідну постанову ЦК РСДРП, а Російське бюро ЦК підтримало ленінську позицію. Пізніше Г. П'ятаков у своїй автобіографії визнавав помилковість своєї поведінки у той час.
Разом з М. Бухаріним і Є. Бош Г. П'ятаков переїжджає до Стокгольма, де вони зближуються з шведськими лівими соціал-демократами. Однак за участь у революційному русі Г. П'ятакова заарештовують і висилають до Христианїї (Осло). Весь 1916 р. Георгій Леонідович посилено працює, готує ряд праць. Його публікації з'являлись під псевдонімами П. Київський, П., Петро, Кий, Лял, Лялін, Ю., Ю. П'ятаков, Юр., Юрій, Японець, в яких він відстоював платформу «імперіалістичного економізму». Серед інших творів увагу В. Леніна привернула стаття Г. П'ятакова «Пролетаріат і «право націй на самовизначення» в епоху фінансового капіталу», з приводу якої В. І. Ленін написав дві праці: «Відповідь П. Київському (Ю. П'ятакову)» і «Про карикатуру на марксизм і про “імперіалістичний економізм”». «Справжнє джерело всіх його курйозних логічних помилок, всієї плутанини, – писав лідер більшовиків про Г. П'ятакова, – …що його думка придавлена війною і внаслідок цієї придавленості в корені перекручено відношення марксизму до демократії взагалі». В. Ленін відзначав, що «ні єдиного правильного міркування у нього немає», що погляди Г. П'ятакова – це «якийсь неймовірний клубок плутанини», що такі люди, як він, «несуть робітникам найжахливішу теоретичну плутанину».