Помилковість поглядів прибічників напряму «імперіалістичного економізму», на думку В. Леніна, полягала перш за все у нездатності встановити логічний зв'язок між епохою імперіалізму, яка настала, і завданнями боротьби за реформи, за демократію. Останнє взагалі заперечувалось у нових умовах, у зв'язку з чим пропонувалось відмовитись від Програми-мінімум РСДРП.
Слід відзначити, що своєрідні концепції Г. П'ятакова, які породжувались перш за все специфічним розумінням національного питання в період імперіалізму, шляхів його розв'язання, ще не раз дадуть себе знати в майбутньому, приведуть їх автора до затяжних дискусій з В. Леніним. Мабуть, логічно припустити і те, що виходячи на помітні позиції в партії, Г. П'ятаков встиг уже «виробити смак» до фракційності, багато в чому засвоїти її прийоми. Про це свідчить не лише його поведінка у перший же період після повалення самодержавства, але і в наступні роки. Після Лютневої революції Г. П'ятаков, як і інші емігранти-більшовики, прагне якнайшвидше повернутись на батьківщину, включитись у революційну боротьбу. По дорозі, в Стокгольмі Г. П'ятаков і Є. Бош одержали через шведського соціал-демократа Лундстрема ленінську «Телеграму більшовикам, що від'їздять в Росію»: «Наша тактика: повне недовір'я, ніякої підтримки новому урядові; Керенського особливо підозрюємо; озброєння пролетаріату – єдина гарантія; негайні вибори до Петроградської думи: ніякого зближення з іншими партіями. Телеграфуйте це в Петроград».
Замість того, щоб негайно передати настанови вождя партії в Росію, Г. П'ятаков і Є. Бош направили запит В. Леніну у зв'язку з тим, що останні два пункти телеграми здались їм недостатньо ясними. Прибувши до Петрограда, Є. Б. Бош виступила 13 березня 1917 р. на засіданні Російського бюро ЦК з доповіддю про директиви, одержані від В. Леніна. Протоколи, що збереглися, не дають чіткого уявлення про доповідь Є. Бош. Можна лише припустити, що ленінські директиви були представлені нею як одна з точок зору, оскільки було запропоновано відкрити дискусію про тактику і після короткого обміну думками вирішено утворити платформу, яка б розкривала лозунги, виставлені Бюро ЦК.
Направлені до Києва, Г. П'ятаков і Є. Бош виступили 23 березня на засіданні комітету з доповіддю «Про платформу ЦК і партійну нараду, яка скликається на 28 березня». Під впливом доповіді було ухвалено утворити спеціальну комісію для розробки власної платформи Київського комітету (Є. Бош, В. Бистрянський (Ватін), І. Крейсберг, Г. П'ятаков, М. Савельєв-Петров). Маючи в комітеті більшість, Г. П'ятаков уже наступного дня провів рішення про схвалення розробленого ним проекту. Проте йому довелось тричі (29 березня, 4 і 6 квітня), вдаючись до найрізноманітніших прийомів, ставити це питання перед загальними зборами організації. Незважаючи на те, що в «Правде» з'явився перший з ленінських «Листів з далека», передрукований невдовзі київським «Голосом социал-демократа» (25,28 і 30 березня), що ось-ось мав повернутись із загальнопартійної наради М. Савельев, Г. П'ятаков зробив усе, щоб нав'язати організації свою платформу, відразу ж опубліковану (9 квітня) «Голосом социал-демократа». Основна ідея платформи полягала вже у вступному абзаці: «Ми вважаємо, що розвиток виробничих сил і соціальна міць пролетаріату не досягли в Росії того рівня, за якого робітничий клас може здійснити соціалістичний переворот. Встановлення соціалістичного ладу, який є кінцевою метою нашої діяльності, не входить тому у число завдань, які стоять перед нами у ході революції, що здійснюється». Суть всієї політичної діяльності більшовиків мала зводитись згідно з платформою Київського комітету до здійснення Програми-мінімум РСДРП. З огляду на це у документі заявлялось про підтримку Тимчасового уряду.