Саме цю платформу Г. П'ятаков протиставив Квітневим тезам В. І. Леніна, обговорення яких почалось у Києві 7 квітня. На шести засіданнях комітету (7,9,10,11,13,14 квітня) він наполегливо боровся проти ленінських ідей і зумів-таки провести резолюцію, згідно з якою комітет знайшов ленінські тези «в цілому неприйнятними і залишається при своїй попередній платформі». Збори організації 15 квітня відхилили цю резолюцію комітету, ухвалили обговорити ленінський документ на найближчих зборах і опублікувати тези В. Леніна в «Голосе социал-демократа» (чого так і не було зроблено).
Не зупинила Г. Л. П'ятакова і позиція Окружної наради більшовиків, що 15—17 квітня відбувалася в Києві і прийняла рішення у дусі ленінського стратегічного плану переходу від буржуазно-демократичної революції до соціалістичної. Вдавшись до фракційних прийомів (залякування відставками, з'ясування відповідності поглядів кандидатів у делегати на VII (Квітневу) Всеросійську конференцію РСДРП(б) платформі Київського комітету, невизначена відстрочка зборів для обговорення ленінського документа), він не лише зірвав обговорення Квітневих тез, а й добився заміни делегата на VII конференцію від організації – прихильника ленінської позиції М. Савельева – на свою прибічницю Є. Бош, а також схвалення комітетом інструкції для делегатів на конференцію (Є. Бош, О. Горбачов, М. Майоров, Г. П'ятаков), згідно з якою делегатам від Київської організації пропонувалось керуватися платформою комітету (це рішення так і не було доведено до відома всієї партійної організації, що не поділяла у своїй більшості позиції Г. П'ятакова і його однодумців).
Таким чином, Г. П'ятаков зробив усе, щоб і в керівній ланці партії, і в Київській організації посіяти сумніви у правоті ленінської стратегії і тактики, доклав максимум зусиль, щоб протиставити ленінській платформі позицію Київського комітету.
Однак на VII (Квітневій) Всеросійській конференції РСДРП(б) досить швидко з'ясувалося, що ленінський курс на соціалістичну революцію отримує незаперечну, майже одностайну підтримку делегатів від усіх організацій. На конференції Г. П'ятаков виступив проти В. І. Леніна лише з одного питання – національного, висунувши лозунг «Геть кордони!». Позиція Г. П'ятакова зазнала нищівної критики вождя партії, хоча секцією конференції (7 голосами проти 2) був схвалений проект резолюції, пропонований Г. П'ятаковим. На пленарному ж засіданні була схвалена ленінська резолюція з національного питання. Втім, проти неї було подано більше голосів у порівнянні з резолюціями з інших питань, що не можна, зокрема, не віднести на рахунок Г. П'ятакова. Він спробував тенденційно охарактеризувати характер і результати роботи Квітневої конференції на засіданні Київського комітету РСДРП(б), а потім – в червні 1917 р. – безрезультатно пропонував загальноміській конференції ухвалити його резолюцію з питання про національно-визвольний рух на противагу ленінській резолюції з національного питання VII конференції партії.
Схильність Г. П'ятакова до фракційності виявилася також у намаганні провести на загальноміській конференції резолюцію в дусі теорії «перманентної революції». Він прагнув це зробити, користуючись відсутністю на конференції Є. Бош і А. Іванова, які ще не повернулися з VI з'їзду РСДРП(б). Непослідовність Георгія Леонідовича у теоретичних питаннях призвела до того, що він особисто, а також члени комітету кілька разів протягом літа – осені 1917 р. входили до Центральної Ради, а через короткий час залишали її, позначилася на його ставленні до Передпарламенту, в інших питаннях стратегії і тактики.
Істотні розходження в лінії, що її дотримувався обласний комітет РСДРП(б) Південно-Західного краю, очолюваний Є. Бош, яка після VII конференції міцно стала на ленінську платформу, і позиції Київського міського комітету партії під керівництвом Г. П'ятакова обумовили конфліктну ситуацію, в яку змушений був втручатись ЦК РСДРП(б).
Та й Г. П'ятаков був здатен до тверезого самоаналізу, визнання помилковості своїх дій. Енергію ж він виявляв виняткову, організаторські здібності мав великі, революційній роботі служив самовіддано. Тому й авторитетом користувався немалим. У вересні 1917 р., після прийняття Київською Радою робітничих депутатів більшовицької резолюції про владу, Г. П'ятакова обирають головою Виконкому Ради. В Жовтневі дні він очолив Військово-революційний комітет по проведенню збройного повстання, проте відразу був заарештований військами штабу Київського військового округу, через кілька днів звільнений повсталими робітниками і солдатами. На початку листопада 1917 р. він був відкликаний до Петрограда, де взяв участь в оволодінні Державним банком, працював спочатку помічником (заступником) керуючого, а потім комісаром (керуючим) Державного банку. Г. П'ятаков усі свої сили віддавав торжеству справи революції, вважав її своєю кровною справою. З початку 1918 р. він намагався працювати ніби за двох – за себе і за свого старшого брата – більшовика, керівника Київського ВРК Леоніда Леонідовича, що, як з'ясувалося після визволення Києва від військ Центральної Ради, мученицьки загинув у грудні від рук гайдамаків. Тіло покійного знайшли біля Києва, на Посту Волинському. «Труп був у жахливому стані – видно було, що його мучили перед смертю, – писав Георгій Леонідович, – досить сказати, що на місці серця була глибока воронка, висверлена, очевидно, шаблею, а руки були зовсім порізані; як пояснювали лікарі, йому живому висвердлювали серце, і він конвульсивно хапався за клинок шаблі».