У період Брестських переговорів Г. П'ятаков входив до фракції «лівих комуністів», через розходження з ленінською лінією ЦК залишив відповідальний пост і відбув в Україну, де взяв активну участь у відсічі австро-німецьким окупантам. Гостро переживаючи біль своїх земляків, не допускаючи ні на мить думки, що можна здалеку спокійно спостерігати, у яку скруту потрапляє рідний народ, яку біду, наругу він переживає, Георгій Леонідович вважав за необхідне, обов'язкове розділити разом з трудящими краю випробування долі. Про свою діяльність в той час він скромно писав: «Вступив до загону Примакова, в якому виконував різні посади: вів політроботу, випускав газетку «К оружию!», чинив суд і розправу, їздив у розвідку і був кулеметником». Революційний запал, готовність до самопожертви, чесність, щирість притаманні Г. П'ятакову, Є. Бош, М. Лебедеву (останні теж з «лівокомуністичних» міркувань залишили відповідальні пости в уряді Радянської України), стали складовою частиною хай тимчасового, але ж успіху у відсічі австро-німецькій навалі на Полтавській дільниці фронту (такі успіхи були в той час поодинокі).
З «лівокомуністичними» поглядами Г. П'ятакова, його гарячою натурою, нездатною на примирення з несправедливістю, значною мірою була пов'язана і його позиція у питанні про утворення Комуністичної партії України. На Таганрозькій партійній нараді (19—20 квітня 1920 р.) він відстоював ідею створення самостійної Комуністичної партії України, зв'язаної з РКП(б) через міжнародну комісію (III Інтернаціонал). Обраний до складу Оргбюро по скликанню з'їзду більшовицьких організацій України, а також до Повстанського Народного Секретаріату («дев'ятки»), Г. П'ятаков у практичній роботі надавав перевагу відновленню Радянської влади в Україні шляхом збройного повстання. При цьому він переоцінював внутрішні можливості революційного руху, розраховуючи головним чином на стихійні виступи українського селянства. Г. П'ятаков недооцінювував виняткового значення партійних організацій у підготовці повстання, а також такого важливого чинника революційної боротьби в Україні, як допомога Радянської Росії. Незважаючи на те, що необхідні умови для повстання ще не визріли, що передчасний виступ може призвести лише до поразки революційних сил, Г. П'ятаков прагнув до утворення окремої Компартії України, розраховуючи використати її для реалізації курсу, відмінного від лінії ленінського ЦК РКП(б), зв'язаного умовами Брестського миру, які не мав можливості порушити. Про це переконливо свідчать матеріали, надруковані в «Коммунисте» – спочатку органі Оргбюро по скликанню І з'їзду КП(б)У, а з липня 1918 p., після утворення Компартії республіки – її центральному друкованому органі. Причому вплив Г. П'ятакова на спрямування цього видання був відчутним – у восьми номерах, що вийшли, за його ж редакцією, вміщено 15 його матеріалів.
Важливу роль відігравав Георгій Леонідович на І з'їзді КП(б)У Він відкривав з'їзд від імені Оргбюро, був обраний до складу президії з'їзду, виступав з доповіддю «Політичне становище і завдання партії», підготував резолюцію з цього питання, брав найактивнішу участь в обговоренні принципово важливих резолюцій «Україна і Росія», «Про ставлення до так званих Рад, «Про партію», виголосив заключну промову. Всього у протоколах з'їзду зафіксовано 44 виступи Г. П'ятакова:
з доповідями, промовами, заявами, пропозиціями, доповненнями, поправками, роз'ясненнями, запереченнями, репліками тощо.