Перші успіхи у відродженні промисловості Донбасу давали підставу В. Леніну говорити про керівників вугільної промисловості у політичному звіті ЦК РКП(б) XI з'їздові партії в березні 1922 р.: «…на чолі ЦПКП… стояли люди дійсно освічені і з величезними здібностями, і навіть не помилюся, коли скажу – талановиті люди…».
Але діяльність Г. П'ятакова у Донбасі характеризується також відсутністю гнучкості в роботі з людьми, невмінням уникати дрібних сутичок. Його військові «натискні» методи роботи викликали невдоволення керівних господарських кадрів і робітників. Правління кам'яновугільної промисловості з дозволу, а почасти і з ініціативи Г. П'ятакова подавляло ініціативу місцевих партійних і профспілкових органів, зокрема створеної тоді губернської економічної наради, у господарському будівництві. Г. Орджонікідзе у згадуваному листі писав: «ЦПКП і його керівна група, проводячи «диктатуру вугілля», виносячи на своїх плечах важку і відповідальну роботу по відбудові крупної кам'яновугільної промисловості, природно, зайняла економічно домінуюче становище в губернії і прагнула до цього ж в області політичній».
Потрібну країні «диктатуру вугілля» Г. П'ятаков проводив твердо і – грубо, не рахуючись з інтересами інших галузей. Він цього і не приховував, коли писав у статті «Поранений гігант», що «перед нами поставлене завдання, і це завдання ми будемо виконувати, наступаючи, можливо, декому на ноги. Цього вимагає Республіка, цього вимагає робітничий клас, цього вимагає наша партія, а мандаринські етикети – набік!» На цій основі в керівництві Донбасу виник і розростався конфлікт між Г. П'ятаковим і головою Донецького губвиконкому та губекономради М. Рухимовичем. «Товариш П'ятаков зі своїми п'ятаковцями, – говорив М. Рухимович, – почав поводитися як завойовник серед папуасів, де все і вся повинно незаперечно підкорятися…»
Предметом конфлікту було широке коло питань – від постачання продуктів харчування для робітників і розподілу цих продуктів між різними відомствами до діяльності комісії по використанню дрібних копалень, яка підлягала губеконом-нараді, та перспектив розвитку у Донбасі, крім вуглевидобутку, також металургійної і хімічної промисловості. Значної гостроти конфлікту додавали політичні мотиви. Г. Орджонікідзе, визначаючи причини незгод між Г. Л. П'ятаковим і М. Рухимовичем, в листі до В.Леніна на початку січня 1922 р. писав: «Наші українські товариші, переконавшись, що Пятаков зібрав навколо себе всіх троцькістів і поставив перед собою завдання оволодіння Донецькою організацією (КП(б)У. – В. С), повели проти П'ятакова жорстоку боротьбу, вирішивши вибити П'ятакова з Донбасу». Але у ототожненні п'ятаковців з троцькістами, у прагненні до створення троцькістської фракції Серго Орджонікідзе сумнівався, слушно зауважуючи: «Троцький не мовчав би так, якби в його руках був Донбас».
Конфлікт у Донбасі, який обмежувався колом відповідальних партійних працівників, досяг апогею на VI конференції КП(б)У в грудні 1921 р. Більшість донецької делегації ультимативно зажадала усунення Г. П'ятакова. Центральний Комітет КП(б)У, не вбачаючи іншого виходу, був змушений зважитись на такий крок, хоча це суперечило точці зору ЦК РКП(б).
В. Ленін, який уважно слідкував за ходом відбудови Донбасу, за діяльністю Г. П'ятакова, з огляду на його здібності і чесні наміри, виступав за залишення Георгія Леонідовича на роботі в Донбасі, за залагодження конфлікту, який заважав роботі. «Дуже небезпечні ці незгоди і чвари в Донбасі, нашій фортеці», – писав Володимир Ілліч керівникам України.
Незгоди серед керівників Донбасу кілька разів обговорювалися на засіданнях Політбюро ЦК РКП(б). Однак заходи до забезпечення нормальних взаємин і ділової роботи не дали результату. 28 грудня 1921 р. Пленум ЦК РКП(б) підтвердив постанову ЦК КП(б)У про зняття Г. П'ятакова з поста голови ЦПКП і призначення на цю посаду В. Чубаря.
Суть донбасівського конфлікту В. Ленін визначав як склоку. «Очевидно, там була інтрига і всяка каша…» – говорив він на XI з'їзді партії і виводив важливий політичний урок для партії в оволодінні складною справою управління саме на прикладі Г. П'ятакова: «…вся заковика не в політичній владі, а в тому, щоб уміти управляти, уміти правильно розставляти людей, уміти уникати дрібних сутичок, так щоб державна господарська робота не припинялась. Цього у нас немає – ось у чому помилка».