Нове доручення вимагало не тільки великої працездатності і самовідданості, а й значно вищого рівня конспіративної роботи: адже на його плечі лягали відповідальні обов'язки зв'язкового між депутатами-більшовиками та групою довірених осіб ЦК РСДРП, яким доручили допомагати їм. На цей час припав також початок роботи Е. Квірінга у пресі, причому найважливішою школою для нього було співробітництво в «Правде».
З наростанням революційної кризи в Росії посилився поліцейський терор, по країні прокочується хвиля арештів. Еммануїл Квірінг на чотири місяці опинився в одиночній камері петербурзьких «Крестов». І хоча конкретних доказів його «вини» охранка назбирати не змогла, проте Еммануїла Йоновича висилають з Петербурга до Катеринослава. Так відбулося його перше знайомство з Україною.
Революційна робота на заводах Катеринослава і Кам'янського, авторитет у робітничому середовищі невдовзі принесли йому визнання лідера місцевого пролетаріату. На початку 1915 p. E. Квірінг разом з іншими партійцями відновили розгромлений на початку війни підпільний Катеринославський комітет РСДРП. Більшовицька організація зміцніла, розгорнула значну роботу на заводах, підготувала видання нелегальної газети «Южная правда», перший і єдиний номер якої з'явився у вересні 1915 р. Все це не пройшло повз увагу охранки. Її агенти відзначали у своїх донесеннях, що центральною постаттю, навколо якої групувалися місцеві соціал-демократи, був саме Е. Квірінг, котрий мав «великий вплив на робітничу масу». Тож не дивно, що 3 липня 1915 р. Квірінга заарештували, а у вересні – вислали до с Малинівка Іркутської губернії під гласний нагляд поліції.
Лютнева революція дала змогу повернутися із заслання: навесні 1917 p. E. Квірінг приїхав до Катеринослава, поринув у революційні події. Його – члена Катеринославського комітету РСДРП(б), представника більшовиків у виконкомі Ради робітничих депутатів, одного з керівників бойових дружин – можна було бачити на мітингах і робітничих зборах, у солдатських казармах і заводських цехах, у редакції більшовицької газети «Звезда». І скрізь полум'яне слово революціонера кликало трудящих до єднання під керівництвом більшовицької організованої боротьби за владу трудящих.
Наприкінці 1917 р. Е. Квірінг очолив Катеринославську Раду робітничих і солдатських депутатів, на заклик якої революційні загони встановили у місті Радянську владу. Перші її кроки у Катеринославі, як в країні в цілому, були надзвичайно важкими: промислові підприємства закривалися, різко зростало безробіття, підприємці зволікали з виплатою грошей робітникам, старі спеціалісти саботували рішення Ради, місту загрожувало повне припинення постачання продовольства. Представники угодовських партій, причетні до розрухи і розладу виробництва, намагалися дискредитувати Радянську владу, звинуватити її в усіх бідах.
На Е. Квірінга лягла відповідальність за нормалізацію справ у місті. Представники влади ознайомили населення зі своєю програмою ліквідації загрозливого становища: створення економічної ради для організації виробництва і розподілу, запровадження робітничого контролю, страхування від безробіття. Рада розробила заходи щодо реорганізації постачання продовольством, поліпшення житлових умов трудящих тощо. Але втілити всі задуми в життя не вдалося: навесні 1917 р. починається окупація України німецько-австрійськими військами.
Діючи в умовах підпілля, більшовики намагалися посилити вплив на трудящих, підготувати їх до боротьби за відновлення Радянської влади. Почалася і робота по практичному об'єднанню більшовицьких організацій України в єдину партію. Е. Квірінг був активним учасником процесу створення Комуністичної партії України. Він послідовно відстоював інтернаціоналістські засади у партійному будівництві, боровся з тенденцією федералізації РКП(б). Виступаючи у липні 1918 р. на I з'їзді КП(б)У з співдоповіддю у питанні про утворення КП(б)У (основним доповідачем був М. Скрипник), Е. Квірінг засуджував ідею утворення в Україні організаційно відособленої від РКП(б) Комуністичної партії. Об'єднуючи більшовицькі організації України в єдину партію, говорив він у своєму виступі, слід усвідомлювати, «що ми тісно пов'язані з Російською Комуністичною партією, що ми самостійні в питаннях місцевих, що для керівництва місцевою роботою ми можемо мати свій Центральний Комітет, але що в питаннях загальнопартійних, в питаннях програмних ми тільки частина Російської Комуністичної партії…» Після гарячих дебатів було прийнято запропоновану Еммануїлом Йоновичем резолюцію про створення Компартії України як складової, невід'ємної частини і бойового загону єдиної РКП(б).