«Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров'ю»
(Симон Васильович Петлюра)
Майбутній визначний державний, політичний і військовий діяч народився 10(22) травня 1879 р. у сім'ї полтавських міщан Ольги Олександрівни (уродженої Марченко) та Василя Павловича Петлюр. Новонародженому дали не дуже поширене на Полтавщині ім'я Симон. Батько його був їздовим, возив архієрея, і особливих підстав пишатися родоводом у юнака не було. Однак він часто захоплено розповідав ровесникам про козацьке походження своїх дідів та прадідів.
Будучи вихідцем з незаможної та ще й багатодітної родини (7 дітей), Симон здобув досить непогану для того часу освіту. Після закінчення Полтавської бурси, у 1895 р. він вступив до Полтавської духовної семінарії. Окрім нудних архаїчних предметів, передбачених програмою, Симон жваво цікавився історією української культури, добре співав, непогано грав на скрипці, разом з товаришами влаштовував вистави. У 1898 р. юнак увійшов до організованої в семінарії української громади. Спочатку семінариста приваблював анархізм, однак це тривало недовго.
Велике враження для прилучення до когорти борців за незалежну Україну на юнака справив виступ у Полтаві на Шевченківcьких роковинах 19 лютого 1900 р. кумира української молоді М. Міхновського, який відверто закликав українців до безпощадної боротьби проти своїх гнобителів-чужинців, насамперед Москви. Його ідеї національної самостійності України на початку XX століття сприяли створенню Революційної української партії – першої політичної партії на Україні. Петлюра і вступив до неї, став одним з активістів організації РУП у Полтаві.
Звісно, це викликало невдоволення місцевих властей, і в 1901 p. C. Петлюру разом з кількома друзями виключили з Полтавської духовної семінарії. З того часу двері й інших учбових закладів країни виявилися для юнака зачиненими.
У 1902 р. С Петлюра ненадовго переїжджає до Львова, співробітничає там у Літературно-науковому віснику, що редагувався М. Грушевським, а згодом опиняється на Кубані. Спочатку він дає приватні уроки в Катеринодарі, а потім потрапляє до експедиції професора Ф. Щербини, який досліджував історію південних районів тогочасної Росії. Петлюра працював здебільшого над архівними документами Кубанського війська. Це дало змогу ще краще ознайомитися з історією України, зокрема складною і нелегкою долею такого унікального явища, як козаччина. Симон опублікував у місцевих «Областных ведомостях» кілька найяскравіших документів з історії кубанського козацтва. Однак юнак жваво цікавився і поточним політичним життям. Він брав активну участь у роботі Чорноморської вільної громади, що входила до складу РУП. За це у грудні 1903 р. С Петлюра був заарештований і лише в березні наступного року звільнений «на поруки».
Вийшовши на волю, він поїхав спочатку до Києва, а потім перебрався до Львова, де співробітничав у органі РУПу «Селянин».
З вибухом революції 1905 р. С Петлюра помітно активізував політичну діяльність. Після розколу в РУП і утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) він бере активну участь у її діяльності, зокрема, працює в друкованому органі новоствореної партії – газеті «Слово», обирається делегатом з'їздів тощо. Не залишаючись довго на одному місці, С. Петлюра в роки першої російської революції працював у Києві, Львові та Петербурзі. В основному займався літературною та видавничою справами, працюючи в журналах «Вільна Україна» та «Україна», в газеті «Рада». У численних публікаціях молодий революціонер продемонстрував своє бачення проблем, формулював власні, хоча подекуди наївні, висновки щодо їх розв'язання, закликав маси на боротьбу за соціальне і національне визволення. Показовою є видана ним у 1906 р. брошура «Добра порада в лиху годину», присвячена розгону царським маніфестом від 6 липня 1906 р. Першої Державної думи. У цій брошурі С. Петлюра заявив: «Коли вже боротись, так боротись треба так, як слід. Царське правительство бореться з нами силою, – проти його сили ми мусимо поставити свою… Тільки той, хто виходить проти свого ворога з тією зброєю, яку має ворог, тільки той може сподіватися, що він не загине, а одержить побіду над ворогом».
С. Петлюра активно боровся проти тих українців, які зрадили свій народ і виступили навіть проти проекту закону в Державній думі щодо викладання української мови в народних школах України. Особливо настирно він боровся проти чорносотенців та членів Київського клубу руських націоналістів, що виник в 1908 р. на чолі з русофобом і ворогом всього українського – журналістом «Киевлянина» А. Савенком. Це знайшло яскраве відображення у статті «Державний ясновидець пан Савенко».