Побутує й точка зору, що за вбивством стояли масони, коли С Петлюра вдався до шантажу, погрожуючи розсекретити моменти, пов'язані з діяльністю «братчиків».
Конкретних документів, які б стовідсотково підтвердили згадані версії, поки що не виявлено. Що ж до суду, то більшовики дійсно доклали руку, щоб він засудив петлюрівський рух і виправдав С. Шварцбарда. Нещодавно виявлено джерела, які свідчать, що Політбюро ЦК КП(б)У 21 січня та 18 лютого 1927 р. розглядало питання «Про процес Шварцбарда» і вжило відповідних заходів, щоб зайвий раз скомпрометувати петлюрівський рух як національний рух українських мас.
Популярність С Петлюри серед української еміграції красномовно підтвердив не лише велелюдний похорон в Парижі, але й численні жалобні відгуки у всьому світі.
Трагічно закінчилося життя Симона Петлюри. По-своєму воно було не марним. С. Петлюра, як і інші його прибічники, учасники національної революції, доводили на практиці, що віковічна мрія українського народу – мати власну суверенну державу – може стати реальністю.
Всебічне і детальне вивчення політичної біографії С. В. Петлюри, аналіз як його успіхів, так і помилок та прорахунків мають не тільки суто історичний інтерес, але й велике значення для наших сучасників, насамперед тих, хто так чи інакше причетний до магістральних напрямків розбудови незалежної України. І якщо викладені тут підходи, акценти, тлумачення, висновки далеко не завжди «вписуються» в наявні в історіографії точки зору (до речі, не просто суперечливі, а здебільшого – протилежні, взаємовиключні), то це лише зайвий доказ на користь додаткового, поглибленого, прискіпливого вивчення сліду, спадку, який залишили по собі в суспільному житті такі непересічні діячі, як герой цього нарису.
Можливості ж для дослідження творчості С. Петлюри весь час розширюються. Зусиллями, в першу чергу, тих, хто з ентузіазмом працює над відтворенням біографії головного отамана, пропагандою його поглядів (іноді цей напрям навіть іменують «петлюріаною»), до наукового обігу залучені практично всі видані за межами України документальні твори, публікації.
Поряд з пошуком і публікацією у періодиці нових документів, пов'язаних із діяльністю С. Петлюри, мало не щороку з'являються збірники його праць. Серед них «Народе український: вибрані статті, листи, документи» (К., 1992); «Симон Петлюра. Статті» (К., 1993); «Симон Петлюра. Вибрані твори та документи» (К., 1994); «Симон Петлюра та його родина» (К., 1996); III і IV томи «Статті. Листи. Документи» (К., 1999,2006).
В цих виданнях, природно, висока питома вага матеріалів, яка проливає світло як на уявлення одного з керівників українства про сутність революційної боротьби в 1917—1920 pp., про її проблеми, завдання, методи ведення і т. ін., так і на ретроспективні оцінки С. Петлюрою пройдених українцями щаблів у нелегкому пошуку власної долі (тобто дозволяє користуватись ними як досить цінними історіографічними першоджерелами).
Відтак не можна жодною мірою заперечувати величезного, нерідко визначального впливу С. Петлюри на вибір шляхів розвитку Української революції в 1919—1920 pp., в основі якого, природно, лежало його специфічне бачення ситуацій, перспектив розв'язання найнагальніших проблем, на формування одного з досить потужних і самобутніх напрямків вітчизняної історіографії, що нині є однією із досить плідних її генеалогічних гілок.
Праці С. В. Петлюри
Статті. Листи, документи [т. І] – Нью-Йорк, 1956; Т. II. – Нью-Йорк, 1979; Т. III. – К., 1999; Т. IV. – К., 2006.
Народе український: вибрані статті, листи, документи. – Харків, 1992.
Статті. – К., 1993.
Вибрані твори та документи. – К., 1994.
Симон Петлюра та його родина. До 70-річчя його трагічної загибелі. Документи і матеріали. – К., 1996.
Невідомі листи з Парижа як політичний заповіт борцям за самостійну Україну. – К., 2001.
Главный атаман. В плену несбыточных надежд. – М. – Спб., 2008.
Література про С. В. Петлюру
Він з когорти вождів. – К., 1994.
Винниченко В. Відродження нації. – Ч. І—III. – К. – Відень, 1920.
Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К. – Відень, 1919.
Дорошенко Д. Історія України. 1917—1923 pp. – Т. І, II. – Ужгород, 1930, 1932.
Дорошенко-Товмацький Б. Симон Петлюра: Життя і діяльність. – К., 2005.