Повернувшись у 1924 р. до Львова, К. Левицький входив до різних культурних, господарських, професійних установ, займався адвокатською практикою, довгі роки очолював Союз українських адвокатів, у 1928—1939 pp. редагував журнал «Життя і право». Був членом Центрального комітету Українського національно-демократичного об'єднання.
З приходом у Західну Україну радянських військ К. Левицький був заарештований органами НКВС і провів у тюрмах 20 місяців. Повернувся до Львова напередодні нападу Німеччини на Радянський Союз. Після проголошення 30 червня 1941 р. Акта відновлення Української Держави К. Левицького 6 липня 1941 р. було обрано головою Ради Сеньйорів, в якій вбачався майбутній загальнонаціональний парламент. Однак невдовзі Рада Сеньйорів була реформована в Українську Національну Раду, обмеживши сферу своєї діяльності регіоном Галичини. На посту голови Ради 12 листопада 1941 p. K. Левицький і завершив свій життєвий шлях.
Є автором низки праць на історико-політичні і правничі теми.
Праці К. А. Левицького
Історія політичної думки галицьких українців. 1898—1914. З ілюстраціями на підставі споминів і документів. – Ч. І– II. Львів, 1926.
Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни. 1914—1918 pp. – Ч. І—III. – Львів, 1928—1930.
Великий зрив. (До історії української державності від березня до листопада 1918 р. на підставі споминів та документів). – Львів, 1931.
Українські політики наших давніх послів і політичних діячів. – Ч. І—II. – Львів, 1936, 1937.
Література про К. А. Левицького
Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1914—1923. – Т. І. – Львів, 1998.
Західно-Українська Народна Республіка. 1918—1923. Історія. – Івано-Франківськ, 2001.
Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. – Івано-Франківськ, 1993.
Литвин М. Е, Науменко К. Є. Історія ЗУНР. – Львів, 1995.
Лозинський М. Галичина в 1918—1920 pp. – Прага, 1922 (Нью-Йорк, 1970).
Левицький Кость // Енциклопедія українознавства. – К., 1994. —Т. 4.– Львів, 1994.
Уряди України у XX ст. Науково-документальне видання. – К., 2001.
«Виявляв велику енергію у важнійших хвилинах наших визвольних змагань»
(Євген Омелянович Петрушевич)
Визначний громадсько-політичний і державний діяч Західної України, один з фундаторів Західно-Української Народної Республіки народився 3(15) червня 1863 р. у м. Буськ на Львівщині в родині греко-католицького священика.
Виховувався Є. Петрушевич в атмосфері глибокої шани до української історії і культури, національних традицій і побуту. Закінчивши гімназію, вступив на правничий факультет Львівського університету. Швидко висунувся в число лідерів молодіжного руху, очолював «Академічне братство».
Отримавши ступінь доктора права, відкрив у м. Сокаль адвокатську канцелярію. Там же очолював повітову «Просвіту», з моменту створення був членом Української національно-демократичної партії.
В 1907—1908 pp. Євген Петрушевич обирався депутатом Австрійського парламенту, в 1910—1916 pp. був заступником, 1916—1918 pp. – головою Української парламентської репрезентації. У 1910—1914 pp. він незмінний депутат Галицького сейму. Критикував політику Віденського уряду відносно українців, нехтування інтересів бідноти, вимагав впровадження реформ, прийняття закону, який би збільшив представництво українців у місцевому сеймі. Відстоював ідею запровадження в Східній Галичині автономії у формі коронного краю.
В 1905 р. Є. Петрушевич переніс адвокатську канцелярію до м. Сколе і став посадником міста. Разом з колегами домігся в результаті тривалої боротьби ухвалення постанови про заснування у Львові українського університету.
Відстоюючи українські інтереси, багато зусиль докладав до того, щоб довести офіційному Відню право галичан на самовизначення, намагався протидіяти реалізації польських планів включення до відроджуваної Речі Посполитої Східної Галичини і Західної Волині.
Парламентську діяльність Є. Петрушевича високо оцінював його довголітній колега К. Левицький: «Євген Петрушевич виявляв велику енергію у важнійших хвилинах наших визвольних змагань, – писав він у спогадах 1937 р. – Поміж послами належав до діячів гострішого тону».