За Радянської влади працював у історичному відділі Всеукраїнської академії наук, був професором Київського медичного інституту, Київського політехнікуму та Соціально-економічних курсів, Вінницького інституту народної освіти. У 1921 р. виступив як свідок на судовому процесі проти членів ЦК УПСР В. Чехівський немало писав. Його перу належать численні богословські та науково-історичні праці: «Киевский митрополит Гавриил Банулеско-Бодони» (1905), «За Церкву, Христову громаду, проти царства тьми» (1922 та 1947), статті у журналах «Україна» та «Церква та життя».
Характеризуючи В. Чехівського як державного діяча, О. Шульгін писав: «На чолі Міністерства стояла на початку 1919 року попросту свята по вдачі людина. В. Чехівський – щирий українець і добра людина». Вболіваючи за долю Батьківщини, він не емігрував. 29 липня 1929 р. його заарештували у справі «Союзу визволення України», начебто як члена бюро цієї організації. 19 квітня 1930 р. засудили на смерть, потім вирок замінили на 10 років ув'язнення на Соловках. У 1936 р. термін ув'язнення подовжили ще на 20 років і заслали у табори без права листування. З листопада 1937 р. В. Чехівського розстріляли за вироком «трійки» УНКВС Ленінградської області.
Література про В. М. Чехівського
Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Бібліографічний довідник. – К., 1998.
Винниченко В. Відродження нації. – Ч. III. – Київ – Відень, 1920 (репринтне відтворення – К., 1990).
Гунчак Т. Україна: Перша половина XX ст.: Нариси політичної історії. – К., 1993.
Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918—1920. Документи і матеріали. – У 2-х т. – Т. 1—2. – К., 2006.
Дорошенко Д. Історія України. 1917—1923 – Т. І—II. – Ужгород, 1930, 1932.
Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917—1921. – Т. І—II. – Прага, 1942.
Млиновецький Р. Нариси з історії визвольних змагань 1917—1918. —Львів, 1994.
Наріжний С. Українська еміграція. – Прага, 1942.
Революция на Украине по мемуарам белых // Сост. Алексеев С. А. – М.—Д., 1930.
Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу. Історичні есе-хроніки: В 4-х т. – Т. І—IV. – Харків – Київ, 2008—2010.
Спілка визволення України: Стенографічний звіт судового процесу. – ДВОУ, 1931.
Українська загальна енциклопедія: Книга знання. Львів – Станіслав. – Т. 3. – Коломия, 1931.
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали у 2-х т. – Т. 1—2. —К., 1996.
Уряди України в XX ст. Науково-документальне видання. – К.,2001.
Фещенко-Чопівський І. Хроніка мого життя. – Житомир, 1992.
Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції. – Т. IV. – Прага, 1921, 1922.
Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. – Прага, 1928.
«Виглянцьований європеєць»
(Християн Георгійович Раковський)
Майбутній професіональний революціонер, відомий діяч Комуністичної партії і Радянської держави, міжнародного революційного соціалістичного руху, дипломат, публіцист народився 1 (13) серпня 1873 р. у м. Котел, Болгарія. Походив він із сім'ї заможного болгарського підприємця і купця. По материнській лінії X. Раковський (Станчев Кристю Георгієв) належав до нащадків відомих болгарських діячів XIX ст. Георгія Мамарчева і Савви Раковського. Прізвище останнього Кристю за згодою батька перебрав ще в учнівські роки.
Коли хлопчику виповнилося 5 років, в умовах російсько-турецької війни сім'я емігрувала до Румунії в район Добруджі. Початкову освіту він здобув під керівництвом матері і в початковій школі у Варні. Навчався у гімназіях Варни і Габрово, однак через причетність до учнівських заворушень заарештовувався і виключався зі складу учнів.
В 1890 р. X. Раковський виїхав за кордон і до 1897 р. вивчав медицину на факультетах у вузах Швейцарії (Цюрих, Женева), Німеччини (Берлін), Франції (Нансі, Монпельє). В Монпельє захистив докторську дисертацію на тему «Причини злочинності і виродження». В наступні роки певний час навчався на юридичному факультеті в Парижі.
Формуванню політичної свідомості X. Раковського сприяло навчання в гімназії. За його словами, в 1888 р. він «оформив свої політичні погляди і став марксистом». З початку 90-х років XIX ст. він професіональний революціонер. Підпав під вплив Г. Плеханова, В. Засулич, П. Аксельрода, інших російських емігрантів-революціонерів, разом з Р. Люксембург керував марксистськими гуртками самоосвіти, товаришував з К. Лібкнехтом, деякий час листувався з Ф. Енгельсом, включився в міжнародний студентський рух, долучився до видання різних періодичних органів.