Голова Раднаркому України, як і переважна більшість високопосадових діячів більшовицької партії, вважав, що для захисту завоювань соціалістичної революції мають застосовуватись найжорстокіші репресії, червоний терор. У боротьбі з селянсько-повстанським рухом, який часто набував антикомуністичної спрямованості, X. Раковський виступав прихильником введення колективної відповідальності на селі за всі антирадянські прояви, запровадження системи заручників з числа заможних верств населення. Він стояв на позиціях повної ліквідації махновського руху, разом з Ф. Дзержинським закликав до фізичного усунення Н. Махна, але й при цьому Л. Троцький звинувачував X. Раковського у «слабкості характеру».
X. Раковський користувався великим авторитетом у партійно-радянських владних структурах в Україні, мав підтримку в своїй діяльності з боку В. Леніна та Л. Троцького.
Як голова Раднаркому X. Раковський не був працівником кабінетного типу, він прагнув до особистого спілкування з керівниками всіх рівнів влади, постійно їздив по Україні, часто виступав на нарадах, мітингах, зборах.
Ще в роки громадянської війни X. Раковський виступив одним з ініціаторів об'єднання військових сил і матеріальних ресурсів радянських республік навколо РСФСРР Він був активним учасником подій, пов'язаних з утворенням СРСР Розширення й зміцнення господарських зв'язків у відбудовчий період, проблеми оборони, утворення єдиного дипломатичного фронту на Генуезькій конференції (квітень-травень 1922 p.), інші масштабні питання обумовлювали згуртування радянських республік. Взаємопов'язаний та взаємозалежний господарський механізм всіх республік, розвиток економічних та торгових зв'язків між ними вимагали введення єдиної грошової одиниці, відміни митних перепон, уніфікації законодавчих та юридичних актів. З іншого боку, необхідно було чітко розмежувати і визначити компетенції центру й республік. Ініціатором у вирішенні цього важливого питання виступила Україна. 11 березня 1922 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову про взаємовідносини між РСФСРР та УСРР У постанові говорилося про необхідність конкретизації взаємовідносин центральних і місцевих органів управління, уточнення їх прав та обов'язків. М. Фрунзе (командуючому Збройними силами України і Криму) та Д. Мануїльському (першому секретареві ЦК КП(б)У) доручалося домогтися в Москві створення спеціальної комісії із членів ЦК РКП(б) та ЦК КП(б)У, яка б виробила пропозиції щодо регулювання взаємовідносин між республіками.
11 травня 1922 p. Політбюро ЦК РКП(б) обговорило і підтримало пропозиції ЦК КП(б)У, а через три місяці Оргбюро ЦК РКП(б) створило комісію, якій доручалося до наступного Пленуму ЦК підготувати питання про взаємовідносини РСФРР та незалежних республік. До її складу увійшли: Й. Сталін, В. Куйбишев, Г. Орджонікідзе, Г. Сокольников, а також представники усіх республік. Україну в ній представляли Г. Петровський та X. Раковський. Розробка проекту цього важливого документа була покладена безпосередньо на наркома з міжнаціональних справ РСФРР Й. Сталіна, який на той час обійняв ще й посаду Генерального секретаря ЦК РКП(б). З цим завданням він впорався досить швидко і вже наприкінці серпня 1922 р. подав «план автономізації», згідно з яким передбачалося входження усіх республік до складу Російської Федерації, обмеження їх суверенітету, встановлення диктату центру тощо. Сприйнятий він був відразу неоднозначно, у тому числі й серед керівників республіканської парторганізацїї. Наприклад, Д. Мануїльський не лише активно підтримував проект, але й намагався аргументувати правильність та своєчасність сталінської постановки питання. Оскільки «український мужик “національним питанням не цікавиться”», резюмував він, а українська інтелігенція підтримки у суспільстві не отримає, тому і діяти треба у «напрямі ліквідації самостійних республік і заміни їх широкою реальною автономією».
Навпаки, голова Раднаркому УСРР X. Раковський був активним противником сталінського підходу. Свою систему аргументації він виклав у доповідній записці до ЦК РКП(б) 28 вересня 1922 р., наголошуючи на необхідності створити справжню федерацію, яка забезпечувала б для всіх однакові умови революційного будівництва, об'єднувала б робітничий клас усіх національностей Росії на засадах рівноправ'я.