У світлі вищевикладеного, як видається, має сенс підкріплене посиланнями на В. Білаша міркування одного з найґрунтовніших дослідників махновщини В. Волковинського. Він зауважив: «…якби Радянська влада не застосовувала до повстанців репресій, то махновщина самоліквідувалася б ще на початку 1920 р. Махнові довелося під страхом смерті заганяти до своїх поріділих загонів гуляйпольців. Радянські війська здійснювали каральні акції проти махновців. Це було на руку батькові, який сподівався повернути колишніх повстанців».
Сказане підтверджується конкретними фактами, зафіксованими ближчим оточенням Н. Махна. Ось, наприклад, записи зі щоденника начальника контррозвідки Л. Голіка: «27 лютого. Ми в Бешаулі. Прийшли В. Данилов і Зеленський. Говорять, що у Гуляйполі більшовики проводять арешти. Махно торжествує. Він говорить: «А, стерви, не хотіли воювати, так і на виручку не підемо. Хай сволоту розстрілюють».
28, 29 лютого. Стояли у Воздвиженці і мітингували. Тут на днях 6-й полк розстріляв 8 махновців, узяв заложників і вийшов на Гуляйполе. Воздвиженці і рождественці починають шевелитися. 20 чоловік зразу вступило в загін…
2 травня. Вийшли на Гайчул, де взяли батальйон червоноармійців: командирів розстріляли, рядових відпустили. Тут червоні розстріляли 15 махновців. І Махно був у захваті, бо червоний терор змушував повстанців вливатися до нас у загін. Був мітинг, після якого 50 чоловік вступили до нас».
Подібні факти і тенденції неодноразово відзначалися і в щоденнику дружини Н. Махна Г. Кузьменко. До речі, їх неодноразово вивчали фахівці, публіцисти. Деякі цитували цілими сторінками, хоча, слідом за самим Н. Махном, ставили під сумнів (тоді як Г. Кузьменко – підтверджувала документальну достовірність). Власне, цитуючи рядки про пияцтво, розпусту, гулянки й розбій Н. Махна з якоюсь скритою симпатією (хай така, але ж потужна, невгамовна мужицька неординарність!), чимало авторів водночас зауважують, що образ «батька», створений О. Толстим у «Ходінні по муках», численних радянських кіноверсіях, – то шаржований художній витвір. Насправді ж Н. Махно був від природи талановитіший, ґрунтовніший, мудріший, хитріший зрештою. Однак, мабуть, важливо, відходячи від колишніх однобокостей, не плодити нові.
Тому, вочевидь, виправданіше, об'єктивніше чинять ті сучасні автори, які, навіть за неприкритого бажання створення позитивного образу Н. Махна, не можуть обійти й негативних рис його характеру й поведінки.
Це важливо й у тому сенсі, що в реальному житті «по-махновському» діяли й інші командири, й рядові повстанці. Для того ж, щоб розібратися у сутності непростого феномена, зрозуміти, зокрема, причини його історичної безвиході, не варто вдаватися до переінакшення хоч і прикрих, та все ж неспростовних фактів.
Істотне, навіть критичне скорочення чисельності махновського загону, як з'ясувалося, мало й свої виграшні наслідки. Повстанцям (власне невеликому, але міцному ядру колишнього руху, якому не можна було через свою попередню діяльність розраховувати на милість переможців) вдавалося легко маневрувати.
Отримуючи своєчасну інформацію про передислокації червоних (фахівці відзначають солідний рівень розвідки), застосовуючи партизанську тактику, незвичні для супротивника прийоми – кулеметні тачанки, махновці уникали серйозних зіткнень, завдаючи несподіваних болючих воєнних «уколів», де їх здебільшого не чекали. Переважаючи в швидкості пересування червону кінноту практично в два рази (80—120 км за добу), махновці за 8 місяців 1920 р. здійснили рейд мало не в півтори тисячі кілометрів по радянських тилах. Значний ефект приносила здатність до блискавичного розосередження в разі небезпеки (скажімо – оточення) крупніших формацій на невеличкі маневрені групи, а то й одинаків, які, кидаючись «в кущі» й сховавши зброю, «на очах» перетворювалися на «мирних селян».
Невразливості й невловимості Н. Махна сприяла й його поведінка, розрахована на завоювання прихильності у трударів, рядових червоноармійців. Так, терор повстанців зачіпав, як правило, представників державних органів влади, агітаторів-більшовиків, командний склад каральних і продовольчих загонів. Рядових червоноармійців махновці здебільшого роззброювали і відпускали, бажаючих брали до свого загону. Однією з причин була та, що в критичних обставинах червоноармійці переставали вести активні дії проти махновців, розраховуючи на пощаду. При активних діях проти них махновці були безпощадні.