Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину. – X., 2005.
Савченко В. А. Махно. – М., 2005.
Савченко В. А. Политика Советского государства по отношению к анархистскому движению на Украине в 1917—1921 гг. Дис… канд. ист. наук. – Одесса.
Семанов М. Н. Нестор Махно: Вожак анархистов. – М., 2005.
Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу. Історичні есе-хроніки: В 4-х т. – Т. III: Рік 1919, Т. IV: Рік 1920. – К., 2010.
Троцкий Л. Что означает переход Махна на сторону Советской власти. – М., 1920.
Чоп В. Н. Нестор Иванович Махно. – Запорожье, 1998.
Шубин А. В. Анархия – мать порядка. Между красными и белыми. – М., 2005.
Шубин А. В. Махно и махновское движение. – М., 1998.
Шумов С, Андреев А. Махновщина. – М., 2005.
Ярославский Е. Анархизм в России. – М., 1939.
«Ми хочемо самі порядкувати своїм життям»
(Ісаак Прохорович Мазепа)
Партійний і політичний діяч, автор праць з історії Української революції народився 16(28) серпня 1884 р. в с. Костобобр Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії.
Походив із хліборобської сім'ї. Навчався у повітовій бурсі, згодом – у духовній семінарії в Чернігові. Оскільки семінаристів до університетів не приймали, юнаку довелося екстерном скласти екзамени за курс гімназії, а в 1904 р. він вступив на природничий факультет Петербурзького університету, який закінчив у 1910 р. З 1905 р. він систематично бував в «Українському літературно-вокально-музичному товаристві» – по суті українському земляцтві, яке було під ідейним впливом Революційної української партії. В кінці 1905 р. вступив до місцевої групи УСДРП, почав активно цікавитись національною проблемою. «Моє почуття українця, – згадував пізніше, – зміцнилося особливо після того, як я познайомився з теоретичними підставами необхідності автономного життя на Україні. Пам'ятаю, що з того часу, як я переконався, що централістична Росія гальмує й нищить нормальний розвиток українського народу, гасло вільної України стало в моїх очах догмою».
В березні 1907 р. петербурзька група УСДРП делегувала І. Мазепу на черговий з'їзд партії до Києва. Тут він ближче познайомився зі всіма визначними її провідниками – В. Винниченком, А. Жуком, П. Дятловим, зміцнив контакти з М. Поршем і С. Петлюрою. Влітку 1907 р. І. Мазепа працював у нелегальній організації УСДРП в Полтаві, відвідував практично всі партійні осередки губернії, готуючи губернську конференцію. Зазнав арешту та негайної висилки до Петербурга.
Після поразки революції брав участь у діяльності просвітницького гуртка «українознавства» при Петербурзькому університеті, українського клубу «Громада». В 1910 р. за дорученням ЦК УСДРП І. Мазепа виїжджав для налагодження організаційної роботи на Полтавщину, де деякий час мешкав нелегально, під чужим прізвищем. Потім, за відрядженням Міністерства землеробства Росії, вивчав агробіологію в Австрії, Німеччині, Данії, Швеції, а з 1912 р. працював агрономом у Нижньогородському губернському земстві. З початком Першої світової війни «як мобілізований агроном» працював на Північному Кавказі, потім разом з родиною (дружиною та двома доньками) повернувся в Україну – до Катеринослава, де в губернському земстві займався справою постачання армії.
Не полишає й партійної роботи, хоч вплив УСДРП в робітничому середовищі був замалим – ефект давала лише співпраця з більшовиками.
Ситуація кардинально змінилася після Лютневої революції. Українство значно активізувалося, виникли численні національні організації. Пролетарський Катеринослав зі здивуванням спостерігав за жовто-блакитними кольорами, що несподівано пишно уквітчали першотравневу демонстрацію, перетворили її мало не на національну маніфестацію. На губернському українському з'їзді, який відбувся наприкінці травня 1917 р. відповідно до ухвал національного конгресу, з доповіддю з центрального питання – про автономію України – виступив І. Мазепа. У повній згоді з тогочасними уявленнями керманичів Української революції з'їзд висловився за федеративно-республіканський лад в Росії і національно-територіальну автономію для України. З'їзд обрав представників від Катеринославщини до Центральної Ради і сформував Губернську раду, яка в перший період своєї діяльності займалась переважно просвітницькими питаннями.
Більшу політичну вагу мала місцева Рада робітничих і солдатських депутатів, членом якої як «делегат від українських робітників Брянського заводу» був обраний і І. Мазепа. Однак перевага представників загальноросійських партій, передусім меншовиків і есерів, паралізувала всі ініціативи українських представників, зокрема у культурно-освітній сфері.