Невисоким залишався вплив українських соціалістів у Катеринославі і влітку 1917 р. На виборах до міської думи із 113 місць українці спромоглися вибороти лише 9. Серед обраних виявився і І. Мазепа, який працював тоді членом управи губернського продовольчого комітету.
Після Жовтневого повстання більшовиків у Петрограді ситуація на місцях загострилася. В Катеринославі вона деякий час не мала чітко вираженого характеру, оскільки організація РСДРП(б), її представники в Раді робітничих і солдатських депутатів висловлювались за можливість співпраці з українськими партіями, з губернською радою, виявляли згоду на визнання Центральної Ради крайовою владою з наступним її переобранням на з'їзді Рад.
Однак тенденція розмежування, поляризації сил і тут перемогла. Перебуваючи в таборі прибічників Центральної Ради, І. Мазепа намагався чинити перешкоди діяльності представників Радянської влади, зокрема у питанні постачання продовольства в Росію, увійшов навіть у особистий конфлікт з надзвичайним комісаром Півдня Росії Г. Орджонікідзе, але марно. Управа продовольчого комітету, до якого входив І. Мазепа, була розпущена.
На початку січня 1918 р. на загальних зборах губернського земства І. Мазепу було обрано членом губернської земської управи, де він завідував відділом агрономії і сільськогосподарської статистики. Спочатку більшовики не втручалися в роботу земських і міських рад. Але після ухвали Катеринославською міською радою резолюцій протесту проти підписання Брестського миру більшовики призначили в демократичні земства і міські ради своїх комісарів, які відразу розпочали кадрову «чистку». Однак наступ австро-німецьких військ вніс свої корективи. Залишивши на початку березня Київ, більшовики обрали Катеринослав для проведення II Всеукраїнського з'їзду Рад.
На цьому з'їзді І. Мазепі довелося бути у складі фракції українських соціал-демократів, які блокувалися з правими есерами. Фракція налічувала близько 20 чол., проте вирішила оприлюднити свою позицію. Від її імені було доручено виступати Ісааку Прохоровичу. Його появу на трибуні зустріли непривітним шумом. Головуючий М. Скрипник ледве заспокоїв зал. Промовець почав із захисту позиції Центральної Ради, яку більшовики звинувачували у підписанні такого миру з Німеччиною, за яким Україна опинялася під іноземною окупацією. Проте ж мир з Німеччиною підписав і Раднарком, парирував І. Мазепа. І критиків підписаного договору чимало не лише в Україні, але й у Москві. Отже, справа не в договорах, а в тому, що ми тут у себе, в Україні не хочемо ніякої опіки народних комісарів. Ми хочемо самі порядкувати своїм життям. І хіба не позиція Раднаркому змусила Центральну Раду підписати мир? Продовжити виступ після цих слів І. Мазепі вже не дали.
Після зайняття Катеринослава австро-німецькими військами українські національні партії опинилися в скрутному становищі. Авторитет Центральної Ради різко впав. У Катеринославі ніхто не погоджувався взяти на себе обов'язки губернського комісара. На нараді місцевих українських організацій було ухвалено утворити колективний орган – губерніальну революційну Раду з функціями вищої влади в губернії. Головою Ради було обрано І. Мазепу. Проте працювати їй довелося недовго. Згодом І. Мазепа зізнався: «але й за цей короткий час мав добру нагоду переконатися, що то значить будувати державу без власних підготованих сил. Ми не мали людей не тільки для обсадження органів влади в губернії, але навіть для встановлення якого-будь ділового контакту та зв'язку з поодинокими повітами. Майже половина губерніальної Ради складалася з катеринославських робітників. Вони енергійно взялися за налагодження апаратів влади на місцях, але це не давало бажаних наслідків: українських сил не вистачало для того, щоб на руїнах більшовицького панування організувати свою міцну владу в усіх 8-ми повітах, з яких складалася Катеринославщина. Наша «вища влада» в губернії, так би мовити, «висіла в повітрі». Центральна українська влада в Києві, очевидно, перебувала не в кращому стані. Як і раніше, ми не діставали звідти ніяких директорів – ні писаних, ні словесних. Київ не відповідав навіть на наші листи…».
Гетьманський переворот П. Скоропадського фактично передав владу окупантам, які спиралися на російські реставраторські кола. На початку травня була розпущена Катеринославська міська дума, а її місце зайняла дума дореволюційного складу, в якій не було жодного українця.