У дні тяжкі, у дні найтяжчі нашого народу я берусь за цю роботу. Майбутність України закутано в диму кривавої ненависти, неситого зазіхання ворогів, безсилля й знесилля нашого. Важко робити цю працю в потрібному спокою.
Але в свідомости ваги істини, в свідомости значіння щирого, нелукавого й чесного виявлення подій, я вживу всіх усиль, щоб одсунути від себе всяке національне чи партійне лицеприяття, одійти від усяких особистих сімпатій чи антіпатій і розглядати весь хід нашого руху в усій об'єктивності, на яку можу бути здатним».
Звичайно, у творі з високою питомою вагою мемуарного матеріалу чимало суб'єктивного. Але цей суб'єктивізм – особливого роду. Це не традиційна вузькопрагматична спроба понад усе виправдати себе, свої вчорашні вчинки перед історією, в очах читачів, нащадків, а тим більше – довести комусь (як сьогодні нерідко гадають!) своє право на повернення на Батьківщину, право бути корисним власному народу. Політичні оцінки подій, особливо кінця 1918—1919 pp., які ввійшли до «Відродження нації», прямо кореспондуються з думками у щоденнику – щирою сповіддю перед своєю совістю. А в багатьох випадках сприйняття, оцінка подій прямо запозичені, перейшли у книжку зі сторінок інтимного документа – настільки вони були органічно відповідними.
Ще лише приступаючи до роботи, В. Винниченко застерігав майбутнього читача: «Я не хочу писати історії в академічному значінні цього слова. Це мають пізніше зробити фахові дослідувачі. Моя мета – перейти через усі етапи недавно-минулого, зв'язати їх, одкинути неважне й дати суцільний образ цих і радісних, і болючих часів нашої нещасної історії».
Очевидно, цього застереження не варто забувати при загальній оцінці твору при всій його безперечній вазі і неминучому історіографічному значенні.
Коли книга була віддрукована, В. Винниченко зміг двадцять перших її примірників переправити нелегальним літаком до Києва – настільки важливою для впливу на політичне життя в Україні вона йому уявлялася. Проте виданню, як і його автору, в Україні не поталанило. Воно не було поширене в момент, на який було розраховане – 1920 р., та й протягом наступних десятиліть залишалося відомим лише вузькому колу фахівців – істориків.
Щоправда, окремі розділи «Відродження нації» були включені до збірки під красномовною назвою «Революция на Украине по мемуарам белых» (М.—Л. – 1930. – С. 277—358). І хоч укладачі старанно вилучили з тексту практично всю критику В. Винниченком Тимчасового робітничо-селянського уряду України на чолі з Г. П'ятаковим (а до збірки були залучені матеріали доби Директорії під назвою «Из истории украинской революции»), мало хто міг познайомитись і з цими невеликими шматками Винниченкового твору. Збірник теж невдовзі потрапив до спеціальних сховищ бібліотек.
Рівно через сім десятиліть майже суцільних спроб дискредитації «Відродження нації» і її автора Видавництво політичної літератури України відшукало раритети і похапцем, без ґрунтовних супровідних матеріалів перевидало книгу у серії «Бібліотека репринтних видань». І знову, здається, книга з'явилася невчасно. Закінчувалася «горбачовська доба», коли ім'я В. Винниченка і його творчий спадок нерідко дуже непрофесійно, навіть дилетантськи і спекулятивно (хто знав той спадок?!) використовували в політичній полеміці. Коли ж з'явилася можливість судити про В. Винниченка, його погляди не з чиєїсь подачі, а безпосередньо за його твором, знову виявилось майже те, що стало зрозумілим ще в далекому двадцятому році. Дуже вже цей Винниченко був непростий, неодномірний, дуже багатогранний, ґрунтовний, глибокий, а відтак і «незручний».
На очах у громадськості сталася дивна метаморфоза: вчорашнього кумира з поблажливою посмішкою відсунули з поля ідеологічних змагань… «Ну, що ви хочете від людини, яка поставила собі за мету будь-що повернутися на батьківщину, де зміцнювався тоталітарний більшовицький режим? – Ось і понаписував казна-чого на догоду тогочасним правителям!»
Що ж, чинити так значно легше, аніж спробувати зрозуміти хід думок одного із дійсних романтиків Української революції, дати собі нелегкий труд проникнути у сутність надзвичайно складних процесів буремної доби, розібратись у їх історичній зумовленості, мотивах поведінки і творчості Володимира Винниченка.