Зважившись на подібний закид-міркування, І. Мазепа прагнув того, щоб його праця долала прикрий недолік творів попередників.
Кожен із вищеперерахованих елементів, попри згадані недоліки, формує досить високий ступінь довіри до книги І. Мазепи, виводить її за рамки суто мемуарного жанру, вирізняє в кращий бік з великої кількості публікацій по проблемі, перетворює на історіографічне явище, варте особливої уваги.
Не випадково, мабуть, ім'я Ісаака Прохоровича в уяві будь-якого історика асоціюється передусім, і найбільшою мірою, з тритомником «Україна в огні й бурі революції» (він був перевиданий у Мюнхені в 1951 p.), а сам І. Мазепа міцно займає місце серед найавторитетніших, провідних істориків Української революції.
Оселившись у цьому німецькому місті восени 1945 p., Ісаак Мазепа приступив до створення українського політичного представництва на чужині – Національної ради. На першій сесії УНРади його було обрано головою виконавчого органу цієї організації.
УНРада мислилася І. Мазепою та його однодумцями як авторитетне представництво ідеї самостійності України у світі. Велася робота по створенню прес-бюро ради, її друкованого органу. Але незгоди, що буквально роздирали українську еміграцію, паралізували роботу Національної ради, можливо, й прискорили смерть (це сталося 18 березня 1952 р.) одного з лідерів Української революції, її талановитих інтерпретаторів.
Науковий доробок І. П. Мазепи – важлива складова вітчизняних українознавчих набутків.
Праці І. П. Мазепи
Большевизм і окупація України. – Соціально-економічні причини недозрілості сил української революції. – Львів – Київ, 1922.
З історії української революції. (Відбиток із збірника пам'яті Симона Петлюри) (співавтор Феденко П.). – Прага, 1930.
Україна під червоною Москвою. – Львів, 1934.
Огнева проба. Українська політика й стратегія в добі зимового походу 1919—1920. – Прага, 1941.
Україна в огні й бурі революції 1917—1921. – Т. І. Центральна Рада – Гетьманщина – Директорія. – Прага, 1942. Т. II. Кам'янецька доба – Зимовий похід. – Прага, 1942.; Т. III. Польсько-український союз. Кінець збройних змагань УHP – Прага, 1943. (Перевидання – Мюнхен, 1951, Дніпропетровськ, 2001—2002 – у двох т.).
Карпатські полонини. – (Б. м.) 1944.
Підстави нашого відродження. – Ч. І. Причини бездержавності. —(місто?) 1946. – 178 с
Література про І. П. Мазепу
Винниченко В. Відродження нації. – Ч. І—III. – К. – Відень, 1920 (репринтне відтворення – К., 1990).
Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. – К., 1991.
Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 – листопад 1920 pp.: Документи і матеріали. У 2-х т., 3-х част. – К., 2006.
Державний центр УНР в екзилі: Статті і матеріали. Філадельфія – К. – Вашингтон, 1993.
Довідник з історії України: у 3-х т. – Т. 2. – К., 1995.
Дорошенко Д. Історія України. 1917—1923 pp. – Т. І. – Ужгород, 1932.
Енциклопедія українознавства. – Т. 4. – Львів, 1994.
Короткий довідник з історії України. – К., 1994.
Млиновецький Р Нариси з історії українських визвольних змагань 1917—1918. – Львів, 1994.
Нагорни Л. П. Прем'єр Української Народної Республіки (Ісаак Мазепа) // Українська ідея. Постаті на тлі революції. – К., 1994.
Уряди України у XX ст. Науково-документальне видання. – К., 2001.
«Вочевидь, над Україною висить якесь прокляття, яке не дає можливості злагоджено працювати»
(Станіслав Вікентійович Косіор)
Відомий професіональний революціонер, партійний і політичний діяч народився 6(18) листопада 1885 р. у селі Топча Старовеської гміни Венгуровського повіту Седлецької губернії (Польща) у родині селянина-бідняка. У пошуках матеріального забезпечення багатодітної сім'ї (п'ятеро синів і дочка) батьки переїхали на Донбас, де в м. Сулин (нині – Ростовської області) голова сімейства влаштувався робітником на металургійному заводі. Старший син Станіслав також пішов його дорогою. Після закінчення трирічного народного училища при заводі 14-річний підліток починає працювати посильним при конторі, а потім учнем слюсаря.