Ohloblyn О. Ukrainian historiography (1917—1956) // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the US. – 1957, – V. 5—5. – № 4. Оглоблін О. Дмитро Дорошенко // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. – Париж; Нью-Йорк, 1953.
«Література про Українську революцію дуже бідна»
(Павло Оникійович Христюк)
Походив майбутній партійний і державний діяч, літописець Української революції з козацької родини. Народився він 1890 р. у станиці Єлисаветградській на Кубані. Середню освіту здобув у Баку. В 1912 р. вступив до Київського політехнічного інституту. Тут прилучився до політичного життя, зацікавився українським питанням. Почав співпрацювати в газеті «Рада», а потім редагував кооперативний журнал «Комашня». Дедалі активнішою стає його участь у кооперативному русі, в середовищі якого визрівали достатньо широкі сили національно і політично свідомої української демократії.
П. Христюк був одним з організаторів і керівників першого вільного кооперативного з'їзду Київщини, що відбувся у березні 1917 р. Тут він познайомився з М. Грушевським, зійшовся близько з іншими діячами українського руху, такими як М. Стасюк, X. Барановський та ін.
П. Христюк був і серед найактивніших учасників першого кооперативного з'їзду спілок України. За рішенням останнього він почав разом з М. Ковалевським редагувати офіційно позапартійну газету «Народна воля», яка насправді стала рупором Центрального Комітету Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) – найвпливовішої партії серед українського селянства, що за чисельністю на осінь 1917 р. не поступалася більшовикам (за деякими ж відомостями, значно переважувала їх).
Організації українських есерів виникли ще в час першої російської революції. Однак об'єднавчого, установчого з'їзду не відбулося. Процес затягнувся аж до 1917 p., коли на початку квітня, в умовах демократизації політичного життя було проведено Перший з'їзд УПСР. Одним із фундаторів партії поряд з М. Грушевським, М. Ковалевським, В. Голубовичем, М. Шаповалом був Павло Христюк. Обраний до складу ЦК, він досить швидко набув значного авторитету і, незважаючи на молодість, став одним з визначних лідерів УПСР.
Відтоді П. О. Христюк надавав величезної уваги роботі серед селянства, намагаючись внести в рух трударів якомога більше свідомості, організованості. Наприкінці квітня 1917 р. він скеровував роботу Київського губернського селянського з'їзду, був одним з керівників Першого Всеукраїнського селянського з'їзду в кінці травня – на початку червня 1917 р., виявився обраним до складу ЦК досить авторитетної серед селян України в 1917—1918 pp. «Селянської спілки», а відтак обраним і до складу Центральної Ради.
Павло Оникійович і тут зарекомендував себе якнайкраще. Коли створювався виконавчий орган Ради – Генеральний Секретаріат, П. Христюка ввели до його складу на посаду генерального писаря. В його обов'язки входила організаційно-технічна робота з документами. Можливо, це зрештою виявилось вирішальним, коли Христюк-політик вирішить стати Христюком-істориком, з одного з творців Української революції перетвориться на одного з найскрупульозніших, найцікавіших її літописців.
Можливо, марудна писарська робота, яку П. Христюк намагався вести щонайретельніше, не дозволяла ні на хвилину відволікатись. Можливо, свою роль відігравали якісь інші фактори, проте фактом залишається те, що Павло Оникійович рідко брав слово для виступів на засіданнях Генерального Секретаріату, на сесіях Центральної Ради.
Після реорганізації Генерального Секретаріату в Раду Народних Міністрів і зміни соціал-демократичного її керівництва (В. Винниченка) на есерівське (В. Голубовича) П. Христюк обійняв посаду міністра внутрішніх справ, а в лютому – Державного секретаря Ради Народних Міністрів УНР То були важкі часи для Української Народної Республіки, її урядових інституцій. Довелось під тиском радянських військ залишати Київ і евакуюватись на Волинь, працювати під пресом австро-німецьких окупантів після повернення з ними до Києва. Врешті 28 квітня 1918 р. Центральну Раду було розігнано.
У добу гетьманщини П. Христюк, як і інші діячі УПСР, знаходився в опозиції до П. Скоропадського, заарештовувався, входив до Українського національного союзу. Есери переживали далеко не кращі свої часи. У травні 1918 р. на IV з'їзді стався їх розкол. З трьох основних течій – ліві (майбутні боротьбисти), центристи і праві – П. Христюк обрав центристські позиції і увійшов до «Центральної фракції українських соціал-революціонерів», яка наприкінці січня 1919 р. оформилась в самостійну партію УПСР (центральної течії), а в квітні того ж року повернулась до старої назви – УПСР. Після падіння режиму гетьмана есери центру стали однією з партій Директорії УНР, а П. Христюк займав в уряді посаду товариша (тобто заступника) міністра внутрішніх справ. Це була остання державна посада Павла Оникійовича в Україні: того ж 1919 р. він емігрував до Австрії, де увійшов до «Закордонної делегації УПСР» (разом з М. Грушевським, М. Шрагом, М. Чечелем та ін.). Він був співредактором журналу «Борітеся – поборете» (1920—1922 pp.), входив до «Спілки українських письменників і журналістів» у Відні.