В 1917 р. Ю. Медведев стає відомий як член Української соціал-демократичної партії, поступово еволюціонує вліво, після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді ініціює утворення в Харкові організації лівих українських соціал-демократів. Остання в більшості принципових питань, особливо у розв'язанні питання про владу, підтримувала більшовиків. 12 листопада 1917 р. Юхим Григорович обирається членом Харківської Ради робітничих депутатів, а через кілька днів – членом її виконкому.
Тоді ж Ю. Медведеву судилося відіграти помітну роль у підготовці і проведенні І Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів. 1 грудня Харківська Рада обрала на цей з'їзд сім делегатів – трьох більшовиків, двох есерів, меншовика і лівого українського соціал-демократа (це й був Ю. Медведев). У Києві Ю. Медведев з'явився до УСДРП. Як він потім згадував, там зібралося близько 40 українських соціал-демократів – делегатів з'їзду Рад. З ініціативи Ю. Медведева відбулися збори цих делегатів, які більшістю голосів схвалили запропоновану Юхимом Григоровичем резолюцію про встановлення Радянської влади в Україні. Але лідери УСДРП В. Винниченко і М. Порш, що терміново прибули на збори, домоглися перегляду резолюції. Ці події зумовили поглиблення розколу в УСДРП.
Як відомо, І Всеукраїнський з'їзд Рад, що мав відбутися в Києві, був_зірваний Центральною Радою. Тому частина обраних делегатів, покинувши з'їзд, на пропозицію Ю. Медведева і його товаришів переїхали до Харкова, де об'єдналися з делегатами III з'їзду Рад Донецько-Криворізької області і провели 11—12 грудня 1917 р. І Всеукраїнський з'їзд Рад. З'їзд проголосив Україну республікою Рад, заявив про її федеративний зв'язок з Радянською Росією, обрав вищий законодавчий орган республіки – Центральний Виконавчий Комітет Рад України. До складу ЦВК увійшли 35 більшовиків, чотири лівих есери, один меншовик-інтернаціоналіст і один лівий український соціал-демократ (Ю. Медведев).
3 13 грудня розпочалися щоденні засідання ЦВК Рад України, у яких Ю. Медведев брав найактивнішу участь. Послідовність розгляду питань на цих засіданнях різні автори висвітлюють кожен по-своєму, але безперечно, що на першому засіданні було вироблено і схвалено текст телеграми Раді Народних Комісарів з повідомленням про те, що ЦВК Рад України взяв на себе всю повноту влади в Україні. «Молода Радянська республіка України, – говорилося в телеграмі, – вітає зміцнілу Всеросійську Радянську владу».
14 грудня ЦВК Рад України за участю Ю. Медведева розробив (і наступного дня опублікував) маніфест «До всіх робітників, селян і солдатів України!», яким повідомляв про І Всеукраїнський з'їзд Рад, його рішення щодо позбавлення влади Центральної Ради і покладення на ЦВК усієї повноти державної влади в Українській республіці, про утворення Українського Радянського уряду – Народного Секретаріату. Маніфест закликав трудящі маси України до боротьби за повсюдне встановлення влади Рад на території республіки, за тісне єднання з трудящими масами Росії.
На перших же засіданнях ЦВК Рад України приступив до формування свого постійного органу – Президії. На другому засіданні було обрано тимчасовий, на третьому (15 грудня) – постійний склад Президії Рад України (з п'яти осіб). За обрання Ю. Медведева її головою було подано 16 голосів, проти – 10.
Оскільки частина членів ЦВК Рад України, посилаючись на відсутність кворуму на засіданні 15 грудня, вимагала переглянути ухвалені на ньому рішення, ЦВК повернувся до цього питання на своєму четвертому засіданні 17 грудня. Але й тут забезпечити кворум не вдалося, бо частина членів ЦВК вже роз'їхалася на місця. На посаду Голови Президії ЦВК Рад України ніхто, крім Ю. Медведева, не претендував. За нього було подано 18 голосів, проти – три та чотири, що утрималися. Заступниками Голови Президії ЦВК обрали М. Артамонова, П. Решедька і С. Шелудька, секретарем – М. Данилевського.
Обрання Головою Президії ЦВК Рад України лівого українського соціал-демократа Ю. Медведева стало виявом довіри до нього з боку більшовицької більшості ЦВК, визнанням його внеску в проведення І Всеукраїнського з'їзду Рад. Воно також засвідчило прагнення більшовиків залучити ліві елементи з інших політичних партій до радянських органів, щоб розширити революційний фронт боротьби за встановлення Радянської влади в Україні.
Надалі ЦБК Рад України та його Президія постійно займалися кадровими справами Народного Секретаріату, заміщували вакансії керівників Народних секретарств, членів їх колегій або переміщували їх у міру необхідності.