Ділячись враженнями про з'їзд, кореспондент газети «Вестник Украинской Народной Республики» писав: «Голова ЦБК Рад України тов. Медведев вітає делегатів. Промова його коротка, без пафосу, але глибока віра в майбутнє, в торжество революції звучить у його словах».
Наступного дня Ю. Медведев взяв участь в обговоренні питання про поточний момент. Протестуючи проти виступу українського соціал-демократа І. Мазепи, який виправдовував дії Центральної Ради у Брест-Литовську, він заявив: «Якби Центральна Рада не поквапилася укласти зрадницький мир, то за спільних з Радою Народних Комісарів зусиль нам вдалося б укласти мир почесний. Мир, запропонований німцями, [Центральній Раді] не слід було підписувати. Ми боремося за Радянську владу на Україні». Разом з тим, шукаючи виходу зі скрутної ситуації, вбачаючи перспективу у компромісній позиції, Ю. Медведев закликав ЦВК Рад України утворити спільне бюро для скликання III Всеукраїнського з'їзду Рад.
З'їзд знов обрав Ю. Медведева до складу ЦВК Рад України, але головою вищого державного органу обрали більшовика В. Затонського. У зв'язку з наступом німецько-австрійських військ члени ЦВК евакуювалися до Таганрога. 18 квітня Ю. Медведев взяв участь у Таганрозькій сесії ЦВК Рад України спільно з Народним Секретаріатом. Сесія вирішила реорганізувати ці органи у Всеукраїнське бюро по керівництву повстанською боротьбою в тилу ворога («Повстанська дев'ятка»).
Починаючи з квітня 1918 р. Ю. Медведев тривалий час перебував у Москві, був членом Закордонного бюро лівих українських соціал-демократів, яке діяло в контакті з більшовицьким Організаційним бюро по скликанню І з'їзду КП(б)У Учасник цього з'їзду, Ю. Медведев 6 липня виступив з вітанням з'їздові від імені Закордонного бюро лівих українських соціал-демократів. З'їзд оформив вступ лівих українських соціал-демократів до складу КП(б)У Таким чином, у липні 1918 р. Ю. Медведев став комуністом.
Однак у більшовицьких лавах він був, вочевидь, недовго, продовжував тяжіти та й мав зв'язки з лівими українськими соціалістами. Точних даних знайти не вдалося, але десь наприкінці 1918 p., а можливо, на початку 1919-го Юхим Григорович опиняється уже в таборі боротьбистів. У зв'язку з наступом денікінської Добровольчої армії він перевозить сім'ю в Москву, а сам повертається в Україну для підпільної роботи, яку боротьбисти вели у спілці з більшовиками. Після розпуску УКП(б) у березні 1920 р. Ю. Медведев вступає в КП(б)У, але, мабуть, знову перебуває у її лавах недовго. Історики висувають передбачення, що вже влітку того ж року Юхим Григорович втрачає зв'язки з більшовицькою організацією.
Згодом Ю. Медведев пояснював цей факт тяжким станом здоров'я (він хворів на емфізему легенів), у зв'язку з чим, як він писав у одній із заяв, «тимчасово зробив перепочинок».
Невідомо, чи розглядалося питання про партійність Ю. Медведева під час партійної чистки 1921 р. Відповідні документи не збереглися. Але відомо, що його заяви про вступ до КП(б)У в травні 1922 р. тричі розглядали партійні органи України. 5 травня Юхим Григорович звернувся із заявою до бюро Донецького губкому КП(б)У Оскільки при цьому не було подано достатньої кількості належним чином оформлених рекомендацій, розгляд заяви було відкладено. Тоді Ю. Медведев звернувся із заявою до Політбюро ЦК КП(б)У В заяві йшлося про відновлення членства в партії. 15 травня ця заява була розглянута на засіданні наявних у Харкові членів ЦК КП(б)У, серед яких були два члени Політбюро ЦК – Г. Петровський і С. Косіор та кандидат у члени Політбюро Д. Лебідь. Засідання ухвалило: «Прийняти (до лав КП(б)У – В. С.) на загальних підставах відповідно до встановленого XI з'їздом порядку». Ю. Медведев не погодився з цим рішенням і подав заяву травневому (1922 р.) Пленуму ЦК КП(б)У Пленум підтвердив постанову засідання ЦК КП(б)У Поки що не виявлені документальні дані щодо того, чи мала справа про партійність Ю. Медведева якесь продовження. Відомо тільки те, що він надалі залишався безпартійним.
На початку 1920-х років Ю. Медведев відійшов від політичної діяльності. Йому не відмовляли в політичній довірі. Мешкаючи в Харкові, який до 1934 р. був столицею Радянської України, він обіймав різні господарські посади – у Південно-рудному тресті, на паровозобудівному заводі, на будівництві Чугуївської електростанції. Але час від часу давалася взнаки хвороба. У зв'язку з цим і з огляду на революційні заслуги Ю. Медведева уряд УСРР у 1935 р. призначив йому персональну пенсію республіканського значення.