Захопившись «лівокомуністичними» поглядами, Є. Бош відмовилась евакуюватись з керівними установами УСРР до Катеринослава, як політпрацівник групи військ В. Примакова з тяжкими оборонними боями протягом двох місяців відступала з району Бахмача (Чернігівщина) до Мерефи (Харківщина), де стався новий напад хвороби. Дещо підлікувавшись у Тамбові та Липецьку (РСФРР), брала участь у роботі І з'їзду КП(б)У (5—12 липня 1918 p., Москва).
За наполяганням В. Леніна і Я. Свердлова Є. Бош була направлена до Пензи (РСФРР), де очолила губком РКП(б), а із загостренням ситуації на Південному фронті ЦК РКП(б) відрядив її туди, де вона стала завідуючою політвідділом Реввійськради Каспійсько-Кавказького фронту. Від комуністів Астрахані була делегатом VIII з'їзду РКП(б). Потім була робота в Раді оборони Литовсько-Білоруської РСР і на посаді особливо уповноваженого Раднаркому УРСР у прифронтовій з денікінцями зоні тощо. Однак хвороба давалася взнаки дедалі частіше, кожного разу на довший час приковувала Є. Бош до ліжка. Деякий час вона працювала в ЦК Всеросійської профспілки землі і лісу, Наркоматі освіти, в комісії Центроспілки і Наркомпроду щодо допомоги голодуючим, в Наркоматі робітничо-селянської інспекції.
Уряд не раз направляв Є. Бош на лікування до Грузії, Німеччини, Італії, де вона ще займалась написанням автобіографії, викладеної у формі листів до доньок (цій праці не судилося завершитись), і книги «Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации». Той рік став зоряним часом життєвого шляху Є. Бош. Тому природним було по суті повторне звернення до того ж історичного етапу, який вона описала ще у 1918 р. за живими слідами подій у книзі «Национальное правительство и Советская власть на Украине».
Книги «Год борьбы» авторка не діждалася. Вона вийшла в світ посмертно. Коли муки від хвороби стали нестерпними, Є. Бош 5 січня 1925 р. покінчила життя самогубством. Похована в Москві.
Праці Є. Б. Бош
Национальное правительство и Советская власть на Украине. – М., 1919.
Октябрьские дни в Киевской области // Пролетарская революция. – 1923. —№ 11.
Встречи и беседы с Владимиром Ильичем // Пролетарская революция. – 1924. – № 3.
Областной партийный комитет с-д (б-ков) Юго-Западного края (1917 г.)// Пролетарская революция. – 1924. – № 5.
Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации. – М., 1925.
Год борьбы. / 2-е изд. с прил. биогр. писем автора. – К., 1990.
Література про Є. Б. Бош
Ауссем В. Евгения Бош // Летопись революции. – 1925. – №2.
Бош Бвгения Богдановна (Готлибовна) // Деятели СССР и революционного движения России. Энциклопедический словарь. – Гранат. – М., 1989.
Бош Бвгения Богдановна (Готлибовна) // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энцеклопедия. – М., 1983.
Бош Евгения Богдановна (Готлибовна) // Великая Октябрьская социалистическая революция. Энциклопедия. – М., 1987.
Бош Євгенія Богданівна // Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник. – К., 1987.
Варгатюк П. Л. Героїчне і трагічне в долі Є. Б. Бош // Український історичний журнал. – 1989. – № 8.
Варгатюк П. Л. Подвиг революціонерки // Бош Е. Б. Год борьбы. 2-е изд. с прил. биогр. писем авт. – К., 1990.
Варгатюк П. Л., Курас И. Ф., Солдатенко В. Ф. В. И. Ленин и большевистские организации Украины в Октябрьской революции. – К., 1980.
Варгатюк П. Л., Солдатенко В. Ф., Шморгун П. М. В огне трех революций. Из истории борьбы большевиков Украины за осуществление ленинской стратегии и тактики в трех российских революциях. – К., 1986.
Великая Октябрьская социалистическая революция и победа Советской власти на Украине. Февраль 1917 г. – февраль 1918 г. Хроника важнейших историко-партийных и революционных событий. В 2-х ч. – Ч. I—II. – 1977, 1982.
Гриценко А. П., Тимченко Ж. П. Євгенія Богданівна Бош (1879—1925).-К., 1964.
«Щоб на Україні настав добрий лад і спокійна праця»
(Всеволод Олександрович Голубович)
Відомий український громадсько-політичний і державний діяч народився 1885 р. в с. Молдавка Балтського повіту Подільської губернії в сім'ї священика. Освіту здобув у духовній семінарії та Київському політехнічному інституті, який закінчив у 1915 р. За фахом – інженер. Після закінчення інституту працював на Південній залізниці інженером, з 1916-го по серпень 1917 р. – начальником відділення водних, шосейних та ґрунтових шляхів Румунського фронту.