Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К. – Відень, 1920 (репринтне відтворення – К., 1990).
Дорошенко Д. Історія України. 1917—1923 pp. – Т. І. – Ужгород, 1932.
Підкова І. 3., Шуст Р. М. Довідник з історії України. – К., 1993.
Солдатенко В. Ф. Українська революція: концепція та історіографія. – К., 1997.
Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу: Історичні есе-хроніки: В 4-х т. – Т. І—II. – Харків, Київ, 2008, 2009.
Стрельський Г., Трубайчук А. Михайло Грушевський, його сподвижники й опоненти. – К., 1996.
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – У 2-х т. – Т. І. – К., 1996, 1997.
Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції. – Т. І—II. – Прага, 1921.
Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. – Прага, 1928.
«Ми частина всієї української революційної демократії»
(Микола Володимирович Порш)
Багаторічний лідер української соціал-демократії, державний діяч народився 19(31) жовтня 1877 р. в родині службовця в м. Лубни Полтавської губернії.
Можливо, за довголітню службу батькові М. Порша було пожалувано дворянський титул. А можливо, в документах Київського міського жандармського управління трапилася помилка, коли соціальний стан М. Порша було зазначено як дворянський. Батько – Володимир Порш – був підсекретарем Лубенського окружного суду, мати – вільнопрактикуючою акушеркою. Судячи з прізвища, предки Порша були, мабуть, німецького походження. Мати Миколи була єврейкою. Та все ж у родині Поршів, як і в більшості родин лубенських службовців і міщан, панували українська мова, українські народні звичаї. Хлопчик зростав у атмосфері традиційного українського побуту.
Коли Миколі виповнилось 8 років, батьки віддали його до місцевої гімназії. Шкільний товариш у своїх спогадах, переданих Андрію Жуку, так описує однокласника: «Це був жвавий невеличкий хлопчик, з піднятим догори чубом, що стирчав над високим чолом, надаючи дитині задиркуватого вигляду.
Гарна, мальовнича лубенська місцевість з горбами від зруйнованої фортеці ще з часів князівських, що звалися Валами, поблизу яких жили його батьки і звідки розгортався величний краєвид на Сулу і її порослі лісами та очеретами луги, добре впливали на хлопця, привчали любити природу і цікавитися рідною старовиною».
За тим же свідченням, змалку Миколу часто можна було бачити на Сулі: то він ловить вудочкою рибу, залізши по пояс у воду, то купається, стрибаючи з кручі разом з товаришами, такими ж зірвиголовами, як і сам. Взимку та сама Сула і горби Валів давали підліткам нові здорові розваги – їзда на ковзанах та спускання з гори на санчатах. З часом, коли з задиркуватого хлопця вибрався моторний юнак, демократичне товариство Миколи та його приятелі знайшли на Сулі нове джерело розваги – їзду на човнах і подорожування до мальовничого Мгарського монастиря або варення польової каші на «гімназійній пристані».
В п'ятому класі Микола зовсім закинув навчання, і лише через три роки його перевели до наступного класу. Навчаючись у 6 класі (1894—1895 pp.), він стає членом нелегального самоосвітнього гуртка гімназистів. Після закінчення гімназії в 1897 р. вступив на природничий факультет Московського університету. Навчання тривало лише півроку. Через хворобу М. Порш змушений був залишити університет.
В 1900 р. він вступає на філологічний факультет Київського університету. В цей час у вузі постійно відбувалися студентські заворушення, нормального учбового процесу не було. Микола майже постійно був у Лубнах. Зрештою він залишає навчання і виїздить на лікування до Німеччини. Пізніше він ще кілька разів здійснював такі поїздки до Німеччини, а також до Австрії. Цікавився німецьким робітничим рухом, його ідейними засадами. Після тривалої перерви, у 1907 p., відновив навчання, але вже на юридичному факультеті Київського університету і закінчив його в 1911 p., отримавши звання кандидата права. Вступив до адвокатського стану м. Києва.
Під час навчання в Київському університеті Микола Порш входив до студентської громади, його світогляд формувався під впливом журналів «Образование», «Начало» и «Жизнь», які були літературним відображенням західноєвропейського соціалістичного руху. Одночасно цікавився минулим України, знайомився з історичними монографіями М. Костомарова, читав «Київську старовину», був знайомий з женевськими виданнями М. Драгоманова, поділяв його погляди. Після революції 1905 р. взяв участь у широкій дискусії, виступивши у «Літературно-науковому віснику» на захист репутації М. Драгоманова. Полемізував також зі статтею Д. Донцова «Русский либерализм и украинское движение», в якій автор писав: «Віра українців у російський визвольний рух була міцніша, ніж віра некрасовського мужика у свого пана: «Вот приедет барин, барин нас рассудит…». Порш заперечував Д. Донцову у тому ж «Літературно-науковому віснику»: «Стаття вельми цікава, хоч і дуже спірна. Закидаючи українському громадянству віру в прихильність російського лібералізму до української справи, шановний автор, після аналізу сучасного російського лібералізму та його неминучої еволюції, приходить до того висновку, що майбутня Росія змушена буде порозумітися з поляками та що результати цієї згоди не лишаться без значення для українців». Микола Володимирович Порш був з тих, хто свої ідейні переконання намагався, не гаючись, втілювати в практику. Тому дуже рано прилучився до революційної діяльності. Уже наприкінці 90-х pp. XIX століття він організовує в Лубнах український революційний гурток з учнів середніх шкіл та молодих службовців. Членом цього гуртка був і Андрій Жук, який в той час працював у повітовій земській управі. Гарні, товариські стосунки між ним і Поршем тривали впродовж всього життя.