Із створенням у 1900 р. Революційної української партії (РУП) – першої активної політичної організації у Центральній та Східній Україні, лубенський гурток під керівництвом Миколи Порша перетворився на партійний осередок під назвою «Вільна громада РУП на Полтавщині». «Вільна громада» працює над зростанням своїх рядів і поширенням своєї діяльності на західні повіти Полтавщини.
В грудні 1902 р. на з'їзді РУП, яка складалася тоді з 6 комітетів, Микола Володимирович представляв «Вільну громаду РУП на Полтавщині». В кінці 1903 р. в різних містах України серед членів РУП було проведено масові обшуки та арешти. Був заарештований і М. Порш, але за відсутністю доказів був звільнений з виселенням з Лубен і передачею під поліцейський нагляд у Київ.
Арешти, а також примусова чи добровільна еміграція за кордон членів РУП значно послабили організацію. Партійний апарат був зруйнований. Микола Порш відчуває себе покликаним відродити партійне життя і енергійно береться за справу, швидко (уже з 1903 р.) стає фактичним керівником РУП. Він формує новий центральний комітет партії. Особливу увагу звертає на виховання кадрів пропагандистів-організаторів серед студентської молоді. Читає систематично лекції, найчастіше з національного питання серед студентів, учнів середніх шкіл і робітництва у Києві та інших містах. Ціла низка відомих пізніше діячів вийшла з його партійної школи (Л. Юркевич, В. Садовський, В. Степанківський та інші). Із старших українських діячів велику допомогу надавали Борис Матюшенко, Андрій Жук. М. Порш разом з ними працює над розбудовою партійної організації, насамперед у Києві, пізніше організаційна робота поширилась і на провінцію, центр ваги при цьому дедалі переноситься з села на місто, на міське робітництво. Одночасно почалась «чистка» партійних організацій від чужонаціональних елементів (євреїв, росіян, поляків), а також від чужої ідеології (соціал-революціонерів). Це було застосування принципу національних організацій пролетаріату, запозиченого у Бунду. Партія почала основну увагу звертати на національно-культурну сторону своєї діяльності, фактично перетворюючись на апарат дерусифікацїї робітництва і революційно налаштованої інтелігенції, виховуючи кадри українських революціонерів. З іншого боку, застосування принципу національних організацій у побудові партії було причиною її повільного зростання, її ізольованості та малопомітності в революційному русі країни і джерелом внутрішніх конфліктів.
Київська вільна громада РУП створила «Нарис програми». Найближчим завданням партії висувалися «цілковите знищення царату в спілці з революційними партіями всіх народів російської держави і заміна його федеративною республікою з діленням держави відповідно історичній і національній різниці земель, з повною автономією кожної області у внутрішніх справах на підставі демократичної конституції із забезпеченням прав кожної національності і залишенням права кожній складовій частині на повне державне відокремлення після бажання більшості його у людности, висловленого загальним голосуванням». «Нарис» вимагав «повної автономії України у внутрішніх справах із забезпеченням рівноправності населяючих їй національностей і на підставі найширшої конституції з Народною Радою як законодавчими зборами і як вищою заступничою політичною інституцією країни». Автором цього програмового документа був Микола Володимирович Порш.