Зовнішні обставини та внутрішні суперечки спричинили до частої зміни міністрів, інших членів уряду. Так, в кінці грудня 1917 р. про свою відставку заявив військовий міністр С. Петлюра. Генеральним секретарем військових справ став лідер соціал-демократів Микола Володимирович Порш. Його призначення було сприйняте неоднозначно. В. Кедровський, заступник С. Петлюри по Українському Генеральному військовому комітету, писав: «На місце Петлюри зовсім несподівано для всіх військових, навіть членів ЦК УПСР та членів ЦР був призначений соціал-демократ М. Порш. Поява Порша в Військовому Секретаріаті викликала нехіть у всіх співробітників Секретаріату, а згодом частина української залоги Києва вийшла на вуличну демонстрацію з панцерними автомобілями, на яких були вивішені плакати: «Геть зрадників Винниченка і Порша!» Сам я не мав до нового Військового Секретаріату довір'я, а тому негайно почав робити енергійні легальні заходи до усунення Порша через ЦК партії соціалістів-революціонерів та окремих політиків. Також кілька разів у цій справі я розмовляв з головою Ради проф. Грушевським, даючи йому докази, що перебування Порша на посаді секретаря Військового Секретаріату веде до деморалізації, недовір'я до Центральної Ради і, нарешті, до розвалу армії та неминучої перемоги більшовиків. Але від Грушевського завжди мав виминаючу відповідь, хоч іноді здавалося, що він погоджується зі мною. Так, кінець кінцем, голос мій залишився “голосом воліючого в пустині”».
Незважаючи на такі випади з боку політиків та військових, М. Порш продовжував, розпочату С Петлюрою, справу організації осередкових установ вищого військового управління. Генеральний військовий штаб працював над законопроектом про створення нового національного війська на територіальній основі. Було створено комісію для розгляду долі офіцерів-українців, які служили в російських військових частинах і тепер залишилися без посад. М. Порш видав наказ про те, щоб до українського війська приймались тільки офіцери, що були родом з України. Для вступу до української армії вони повинні були надавати посвідчення від революційно-демократичних організацій тих частин, в яких вони служили. Без таких посвідчень до війська не приймалися. 1 січня 1918 р. при Генеральному Секретаріаті військових справ було утворено комітет по демобілізації армії, який повинен був керувати мобілізацією військ Українського фронту, а також ліквідацією земських та міських союзів, продовольчих комітетів та ін. Згідно з наказом М. Порша від 10 січня 1918 р., для українського війська була встановлена уніформа.
Як соціал-демократ, Микола Порш з упередженням ставився до регулярної армії, віддавав перевагу у військовому будівництві добровільним формуванням на зразок вільного козацтва. Щоправда, це теж сталося не відразу, а така позиція визріла поступово, на початок 1918 р. Тоді генеральний секретар військових справ стверджував, що в українському уряді «надія не так на військові частини, як на вільне козацтво».
Не дивно, що подібні погляди і відповідні кроки зазнали гострої критики як тогочасних політичних діячів, так і істориків, котрі в подальшому схильні були звинувачувати М. Порша не лише в скоєних гріхах, але й інкримінували йому провину за провали і поразки, до яких він мав нерідко опосередковане відношення.
Слід також констатувати, що Микола Володимирович і на початку 1918 р. відстоював ідею федеративного зв'язку України з Росією, з осторогою ставився до планів запровадження самостійної державності. Одним з ключових аргументів при цьому для нього була неготовність до таких радикальних кроків українського суспільства, незрілість політичних сил, відсутність відповідних організаційних передумов.
Доповідаючи на засіданні Малої Ради 6 січня 1918 р. про заходи щодо військової оборони Києва, М. Порш доводив, що «проголошувати самостійність не час, а що треба вперед перевести в державі організаційну роботу». Та хід подій змусив відступити від цієї позиції, і через кілька днів після виступу військовий міністр, як і інші члени Центральної Ради, проголосував за IV Універсал, який проголошував Україну самостійною, ні від кого не залежною, суверенною республікою. Через деякий час М. Порш залишив посаду військового міністра.