(Микола Олексійович Скрипник)
Народився майбутній професіональний революціонер, видатний діяч Комуністичної партії і Української радянської держави 13(25) січня 1872 р. у с Ясинувата Бахмутського повіту Катеринославської губернії в сім'ї залізничного службовця. Початкову освіту здобув у Барвінківській двокласній сільській школі, а далі в Ізюмському реальному училищі Харківської губернії та реальному училищі в м. Курську.
В 1900 р. вступив до Петербурзького технологічного інституту, де цілком поринув у революційний рух. Він активний учасник марксистського гуртка, член Петербурзької соціал-демократичної групи «Рабочее знамя». Своє «бойове хрещення» дістав у березні 1901 p., коли в Петербурзі, на Казанській площі відбулася політична демонстрація протесту проти віддачі в солдати за непокору владі 183-х студентів Київського університету. За участь у демонстрації Микола Скрипник був уперше заарештований і висланий до Катеринослава. За цим арештом слідували один за одним нові арешти і ув'язнення.
15 разів заарештовувався, 7 разів перебував у засланні. Загалом був засуджений на ув'язнення строком до 34 років і один раз до страти, 6 разів утікав з царських тюремних казематів.
Глассон, Петербуржець, Валер'ян, Г. Єрмолаєв, Щур, Щенський – такий далеко не повний перелік псевдонімів, до яких змушений був вдаватись М. Скрипник, який вів революційну роботу в Петербурзі, Катеринославі, Царицині, Саратові, Одесі, Ризі, на Уралі та в багатьох інших містах. Він був учасником легальних всеросійських з'їздів: кооперативних підприємств (1908 p.), фабрично-заводських лікарів і представників промисловості (1909 p.). Найактивнішою була його участь у більшості партійних видань – від «Искры» до «Правды». Він редагував у 1913 р. більшовицький легальний журнал «Вопросы страхования», а в 1914 p. входив до складу редколегії газети «Правда».
Повернувшись після Лютневої революції 1917 р. з м. Моршанська Тамбовської губернії, де він відбував своє чергове заслання, у Петроград, М. Скрипник був обраний секретарем Центральної ради фабрично-заводських комітетів. Під час Жовтневого збройного повстання був членом Військово-революційного комітету при Петроградській Раді робітничих і солдатських депутатів.
У післяжовтневий період життя і діяльність М. Скрипника пов'язані з Україною, куди він прибув у грудні 1917 р.
Щоправда, він деякий час вагався, не зважувався взяти на себе відповідальну роль у подіях на Батьківщині, від якої був відірваний протягом 12 років. Невпевненість породжувало і слабке знання української проблеми, заплутаність, суперечливість процесів в Україні, де на той час у гострий конфлікт увійшли соціальна і національна революції, дедалі загострювався конфлікт між Радою Народних Комісарів і Українською Центральною Радою.
У своїй автобіографії М. Скрипник так описав свій приїзд і перший рік роботи в Україні: «Перший Всеукраїнський з'їзд Рад викликав мене на Україну і обрав народним секретарем праці, а далі торгівлі й промисловості. Провів І Всеукраїнську конференцію селянських депутатів у січні 1918 р. в Харкові. Після того, як Київ узяли німецькі війська, конференція представників Рад в Полтаві обрала мене на голову Робітничо-селянського уряду України та народним секретарем закордонних справ, це затвердив і II Всеукраїнський з'їзд Рад у Катеринославі в березні 1918 р. На останньому засіданні ЦВК України в Таганрозі в квітні 1918 р. мене обрали до повстанського Народного Секретаріату, а на партійній нараді там також обрано на члена й секретаря Організаційного бюро по скликанню І з'їзду КП(б)У, що обрав мене кандидатом ЦК КП(б)У, а з грудня 1918 р. я ввійшов до ЦК. Того ж таки 1918 р. ЦК направив мене для роботи у ВЧК, де я був членом колегії та завідуючим відділом по боротьбі з контрреволюцією. В січні (1919 р.) знову ввійшов до складу робітничо-селянського уряду УСРР народним комісаром державного контролю».
Як голова Народного Секретаріату (а він обіймав цю посаду з 4 березня по 18 квітня 1918 p.), M. Скрипник наприкінці березня 1918 р. очолив Надзвичайне повноважне посольство ЦВК Рад України і Народного Секретаріату – урядову делегацію до Москви для інформації уряду Росії про рішення II Всеукраїнського з'їзду Рад (17—19 березня 1918 р.) для домовленості про форму взаємовідносин РРФСР з Радянською Україною у зв'язку з підписанням Брестського миру і початком окупації України німецько-австрійськими військами. У спеціальній статті і виступі 1 квітня 1918 р. на засіданні ЦВК Рад РРФСР М. Скрипник розкрив суть рішень II Всеукраїнського з'їзду Рад: проголошення незалежності України, незмінність дружнього ставлення до Росії (Брестський мирний договір лише «формально розкривав ті федеративні узи, які досі зв'язували Російську Федерацію з Україною»), рішимість боротись проти окупантів і Центральної Ради, за відновлення в Україні влади Рад і федеративних зв'язків з Росією.