Міністри-кадети намагалися проводити політику, яка не у всьому відповідала українським національним інтересам.
Під їх тиском уряд заборонив друковані органи УПСР – «Боротьба» та Селянської спілки – «Народна Воля». Часописи «Робітнича газета», «Нова Рада» потрапили під жорстку цензуру. Заборонялася критика Кабінету Міністрів, проведення зборів, мітингів та маніфестацій. Волосні земства було замінено волосними комітетами. Членів цих органів призначав губернський староста. П. Скоропадський погодився з деякими положеннями аграрної програми Партії народної свободи та затвердив ряд її соціально-економічних вимог. Однак гетьман не підтримав пропозицій кадетів у національно-культурному будівництві.
Державний переворот в Україні та прихід до влади П. Скоропадського вітали підприємницькі кола. 15—18 травня у Києві відбувся з'їзд представників промисловості, торгівлі, фінансів та сільського господарства (Протофісу), на який прибуло близько тисячі делегатів від більше як двадцяти промислових спілок. Делегати з'їзду вітали нову владу в Україні і висловили цілковиту підтримку гетьманові П. Скоропадському.
З'їзд схвалив відновлення в Україні приватної власності на землю, спеціальною постановою вимагав повернення колишнім власникам відібраних селянами земель та майна із виплатою відшкодування.
Розглянувши питання взаємовідносин підприємців і робітників, делегати в ухваленій резолюції вказали на необхідність чіткого регламентування прав робітників, заборонивши їхнє втручання у справи підприємців та діяльність адміністрації; а також зажадали перегляду прийнятого Тимчасовим урядом закону про свободу страйкарів, унормування тривалості робочого дня. Форум підприємців ухвалив окрему резолюцію з питань фінансової політики, де вказувалося на необхідність налагодження кредитної системи в державі.
З'їзд запропонував гетьманові та його урядові внести зміни до міського статуту, зокрема збільшити відсоток цензових елементів у міських думах, підвищити віковий і прожитковий ценз та ввести 3-куріальну систему виборів. Вищий орган Протофісу закликав своїх делегатів взяти активну участь в економічному та політичному житті гетьманату. Він поставив завдання залучати своїх членів до роботи в центральних та місцевих органах влади.
Отже, соціальною базою державного перевороту 29 квітня 1918 р. та гетьманського режиму були підприємці й землевласницькі кола України, частина заможного селянства та праві консервативні партії. Всі вони були незадоволені тими змінами, що сталися після Лютого 1917 p., політикою Центральної Ради та сподівалися, що нова влада допоможе їм вирішувати проблеми, як вони звикли упродовж попередніх десятиліть і століть. Іншими словами, внаслідок державного перевороту до влади повернулися ті класи, які панували в дореволюційний час.
Звичайно, П. Скоропадський з багатьох причин хотів би мати в своєму оточенні й уряді побільше представників українського демократичного табору, особливо українських соціалістів-федералістів. Однак патріотично орієнтовані сили, за рідкісним особистісним винятком, не могли піти на компроміс з режимом, який вважали антинаціональним. Більшість політично свідомих елементів побоювалися скомпрометувати себе будь-якою лояльністю до новопосталої влади, не бажали зажити в революційний час в очах мас негативного іміджу.
Маси ж буквально з перших днів після перевороту висловлювали не лише неприхильне, а й навіть відверто вороже ставлення до Гетьманату. В усякому разі засуджували його через низку представницьких форумів. Можливо, тут додаткових емоцій додали рішення гетьмана про відміну Конституції УНР і заборону скликання призначених на 12 травня Українських Установчих Зборів, які продовжували бути мрією-ідеалом найширших демократичних сил. Реакцією останніх на заборонні акції влади стала радикалізація настроїв, які вилилися в резолюції тих зібрань, які, всупереч перешкодам (репресіям, арештам), вдалося-таки провести.
Рішучим засудженням новопосталого режиму, його невизнанням, закликами до непокори і боротьби з ним відзначалися документи, схвалені II Всеукраїнським селянським з'їздом (8—10 травня, понад 12 тис. делегатів), II Всеукраїнського територіального робітничого з'їзду (13—14 травня, понад 200 делегатів), V з'їзду (конгресу) Української соціал-демократичної робітничої партії (13—14 травня), IV з'їзду Української партії соціалістів-революціонерів (13—16 травня).