Невтомний оркестр майже не робив перерв, і оскільки танцюристів було більше, ніж танцюристок, Люція ненадовго присідала відпочити, як знову хтось її підхоплював до танцю.
У дальших кімнатах старші панове засіли до бриджа. Однак Вільчур, який узагалі не вмів і не любив грати в карти, стояв на порозі вітальні, розмовляючи з господинею дому. Наскільки це було можливо, не спускав погляду з Люції і не міг позбутися дивного відчуття, що вона стала йому чужою й далекою. Йому здавалося, що той блиск в її очах, ті яскраві рум’яна, кокетлива посмішка, що все це було якесь неприродне і дещо непристойне. Це не відповідало її повазі та внутрішнім цінностям, які він так високо цінував, оте бездумне кружляння у вузькому просторі, у тлумі танцюючих, крутіння стегнами, майже кокетливий нахил голови. Це була не Люція.
Ніякі роздуми не допомагали. Він даремно пояснював собі, що все гаразд, що так і має бути, що Люція – молода дівчина, а танець з найдавніших часів був привілеєм саме молодих дівчат, що це скоріше добре її характеризує: вона вміє працювати активно, корисно й серйозно, вміє глибоко дивитися на життєві справи та свої обов’язки і водночас вона може бути життєрадісною і природною, веселитися, як інші жінки у її віці. Все це було правильне і переконливе. Наскільки мозок приймав це до відома і схвалював, настільки десь там в емоційних центрах дедалі сильніше давав про себе знати опір.
Ось Люція в обіймах свого партнера в ритмі танго проминула Вільчура і тепло й сердечно посміхнулась до нього. Він відповів посмішкою, але одразу відвернув голову. Вона, мабуть, це помітила. Щойно тільки оркестр замовк, наблизилась до нього.
– Як тут приємно, правда ж? – запитала вона.
– О так, – непереконливо сказав він.
– Оркестр, можливо, не найкращий, з точки зору музики, але для танцю достатньо лише ритму. І деякі з цих панів справді чудово танцюють.
Вільчур нічого не сказав, і тепер вона здивовано придивилася до нього.
– Ви, здається, чимось незадоволені?
– Я? Зовсім ні.
– Вам нудно?
– Ну знову…
– О, мені так шкода. Я намовила вас на цей бал, любий професоре. Яка я егоїстка…
Вона засмутилася і швидко додала:
– Перед вечерею незручно залишати бал, але відразу після цього повернемось додому.
Вільчур був зворушений її готовністю.
– Ні за які гроші, панно Люціє.
– Коли ж вам це не подобається!
Він з посмішкою розвів руки.
– Ну, то це вже моя власна провина. Оскільки я не танцюю, то слід було би навчитися грати у бридж чи зацікавитись полюванням. Я б тоді мав багато цікавого заняття. Будь ласка, залиште всілякі докори сумління. Ви нарешті раз за весь час маєте розважитись. Бо якщо…
Він не закінчив, бо знову заграв оркестр і новий танцюрист уклонився Люції:
– Чи можна вас запросити на фокстрот?
– Із задоволенням, – відповіла Люція і лише зараз помітила, що Вільчур не закінчив речення. Однак вона вже нічого не могла вдіяти. Вона кивнула йому головою і опинилася в обіймах високого брюнета з мрійливими очима. Знала його лише з вигляду і те, що він був поміщиком десь у північній частині повіту. Прізвище Никорович. Інколи вона зустрічала його в Радолішках.
Никорович також пам’ятав її звідти, бо сказав:
– Я вже втретє вас бачу. Пані, можливо, на мене не звернула уваги. Не всім так щастить, як Віцеку Юрковському…
– Й у чому ж йому пощастило? – запитала вона весело.
– О, якби ж то я вмів вам точно відповісти. Але Віцек, то така прихована бестія, що тільки відкашлюється і бурчить собі щось під ніс. Однак я знаю, що він бачить вас дуже часто. А чи це вже не є щастя?
– Ви, будь ласка, не смійтеся з мене, – засміялася вона. – Справді пан Вінцент часто заглядає до нас у лікарню, але таке «щастя» доступне кожному, хто страждає від порушення травлення або має скалічений палець.
Кавалер зітхнув.
– Ох, то я спробую сьогодні під час вечері дістати нестравність шлунка, а якщо це не вийде, завтра я поріжу собі палець.
– Бачу, що ви здатні на жертви, – засміялася вона.
– О так. На будь-які. Я, однак, повторюю, що Віцек має виняткове щастя. Бо я ніколи не помічав у нього відсутність апетиту і не зауважив, що йому бракує пальців. І все ж він часто буває у вас. Ви не могли б мені сказати, яким чином можна отримати таку пільгу?
– Це ніякий не привілей, прошу пана. Мені буде приємно, якщо ви завітаєте до нас до лікарні.
– Дякую, пані. І я обов’язково цим скористаюся найближчим часом.