– Чому ви хочете мене образити? – сказав він сумно.
– Зовсім ні. Я просто думаю, що оскільки ви її вже знаєте, на вас не чекають ніякі розчарування з її боку. Ви нічим не ризикуєте.
Вона знаходила в собі якесь дивне і незрозуміле задоволення дражнити його.
– Я зовсім не жартую, – сказала вона з наївним виразом обличчям. – Обираючи іншу, ви б могли зазнати нових несподіванок. А крім того, нова обраниця випадково могла б не бути оточена роєм шанувальників і не славитися вродою.
Кольський опустив голову і мовчав. Він не впізнавав Люції. Почав шкодувати, що звірився їй. Люція відчула його настрій, але якась впертість завадила їй відійти із зайнятої позиції. Про себе подумала:
«Так йому й треба. Так йому й треба…»
На зворотному шляху вони не промовили ні слова. Коли вони ступили на ґанок, Кольський сказав:
– Може, завтра повернеться професор…
– Вам не треба так сильно залежати на його поверненні. Я щиро вдячна вам за дотеперішню допомогу, але якщо це вам створює незручності, я не смію вас більше затримувати.
Кольський стиснув зуби й відповів:
– О, я дуже добре знаю, що ви не хочете мене затримувати. І повірте, я б не залишився й на годину довше, якби не моє зобов’язання перед професором Вільчуром.
– З деяких питань ви маєте загострене почуття сумління, – байдуже зауважила Люція.
– Так, прошу пані. Я радий, що хоч щось чутливе ви знайшли у мені. Бо мою шкіру ви вважаєте такою грубою і нечутливою, що її можна перетворити на подушечку для голок.
У Люції цілком зіпсувався настрій. Вона була дуже незадоволена собою. Без найменшої цілі наговорила Кольському дурниць, можливо, навіть образила його. І все це у відповідь на його довіру, чесне зізнання. Вона не могла зрозуміти власних мотивів.
«Що зі мною сталося? – думала вона. – Що сталося?»
Вона грубо поводилася з ним. Останні її слова на ґанку означали, що його просто виганяли з дому. Насправді, почав усе він. Він першим згадав про повернення професора. Але вона поводилася жахливо. Зараз цей бідака сидить там і переживає. Як вона могла бути такою бездушною щодо нього! Вже саме це видавалося їй огидним, що вона мала перевагу перед чоловіком, який кохає її. І до того ж без найменшого сенсу. Бо ж він їй дуже подобається, і вона радіє з його перебування в лікарні, зрештою, його товариство – справжня розвага для неї, і вона дуже хотіла б затримати його якнайдовше.
Люція довго роздумувала над цією справою і вирішила наступного дня віддячити Кольському за сьогоднішні неприємності. Треба виявити для нього максимум симпатії. Авжеж. І перепросити. Просто вибачитись перед ним, бо вона винна.
Але до вибачень не дійшло. І цього не сталося ось через що.
Наступного дня рано-вранці з Нескупи привезли парубійка, який у річечці знайшов снаряд з часів війни і почав розкручувати іржавий заряд. Його привезли страшенно пораненого і Кольський, не закінчивши сніданку, приступив заштопувати бідолаху, а Донка допомагала. Коли операція закінчилася і пацієнта перенесли на ліжко, Кольський і Донка повернулися до операційної, щоб навести порядок. Стіна між операційною та амбулаторією була збита з тонких дощок. В амбулаторії чітко було чути кожне слово, голосніше вимовлене поруч. Ще чіткіше чути було сміх. А власне Кольський і Донка сміялися знову і знову, весело і вільно. В голосі Донки чулося виразне кокетство. Вони говорили про якісь танці. Пізніше Кольський похвалив Донку за її завзяття у прибиранні його кімнати і в якийсь момент сказав:
– Коли буду від’їжджати до Варшави, я запакую вас у валізу і заберу з собою.
– А пан доктор думає, що Василь погодиться на це? – загравала Донка.
– Ми це зробимо тихенько і непомітно.
Люція була обурена. Він хихикав там із тією дурненькою дівчиною. Він поводився, як школяр. І що вони там так довго роблять? Ця смаркуля заграє, а йому, мабуть, це подобається. Це абсолютно непристойно.
Новий гучний сміх змусив Люцію підхопитися.
– Я навчу її ума-розуму, – сказала собі півголосом.
Під час обіду з Кольським перемовились лише кількома люб’язними реченнями, пізніше вона покликала Донку до аптечки і, суворо глянувши на неї, сказала:
– Люба моя. Мушу звернути твою увагу на те, що ти поводишся непристойно. Сьогодні я чула твою розмову з паном доктором в операційній і однозначно зауважу – лікарня не місце для флірту. Для флірту і хихикань. А пан доктор для тебе не є відповідним партнером. Ти б посоромилась, маючи нареченого, залицятися до інших чоловіків. Якби пан професор дізнався, він би дуже розсердився на тебе.