Першим заговорив Вільчур:
– Ви подивіться, як красиво сходить сонце. Тут, у прикордонних районах, навіть пізня осінь надзвичайно красива. У цьому свіжому повітрі легені дихають інакше, ніж в місті. Особливо старі легені.
Він зробив паузу і потім додав:
– І хоч у вас молоді легені, так просто я вас не відпущу.
– Але, пане професоре… – почав Кольський.
– Навіть немає про що говорити, – перервав його Вільчур. – Що це за порушення субординації? Ну, ходімо. Там уже, напевно, сніданок готовий.
У кімнаті Люції дійсно вже був приготований сніданок. Люція наливала молоко в кружки. Донка крутилася навколо столу.
Цілком невимушено Люція привіталася з Кольским, проте виглядала блідою.
– То як повеселилися у Павліцьких? – запитав Вільчур, цілуючи руку Люції.
Вона посміхнулася йому у відповідь.
– Ах, чудово, професоре. Псувало мені вечір лише те, що не було вас. Усі питали, чому ви не приїхали, а господарі були щиро засмучені. Справді я почувалася щасливою, слухаючи, як усі говорять про вас. Наступного тижня ми маємо поїхати туди обов’язково з вами…
Кольський краєчком ока з подивом, який важко було приховати, придивлявся до Люції. Вона поводилася навіть кокетливо. За сніданком зверталася тільки до професора, з посмішкою подавала йому хліб і масло, багато і жваво говорила.
Коли вже встали з-за столу, вона байдужим тоном звернулася до Кольського:
– Ви вже були у Прокопа і попросили коней?
– Ще ні, – опускаючи очі, відповів Кольський.
– Бо якщо ви хочете встигнути на поїзд, потрібно виїхати перед дев’ятою.
– Гаразд, я зараз піду до млина.
Вільчур кашлянув.
– Колега Кольський сьогодні ще не поїде. Я вмовив його залишитися: він мусить мені допомогти. Адже у нас сьогодні дві серйозні операції, а я сумніваюся, що Павліцькому після балу захочеться заїхати до нас. Напевно, він втомлений і вилежується в ліжку.
На це ніхто не відреагував.
У приймальні вже зібралися пацієнти. Їх було небагато. Три баби, закутані в товсті хустки, один литовець з Бервінт і двоє дітей з грижами з Нескупи. Крім них, був ще рудий Віталіс, наймит з млина, який вранці послизнувся і, падаючи, вивихнув ногу.
До дванадцятої години Вільчур і Люція прийняли всіх пацієнтів. Кольський в операційній ще був зайнятий складанням важкого перелому руки однієї з пацієнток. У неї було слабке серце, тому операцію довелося проводити без наркозу. Час від часу лунали крики оперованої.
Професор зняв халат і, миючи руки, сказав:
– Зайдіть до мене зараз, панно Люціє. Дещо вам покажу.
– Що? – вигукнула вона. – А, здогадуюся. Вчора ж мала би прийти посилка із закупленими апаратами.
– Так, посилка справді прийшла, – підтвердив Вільчур. – Але крім неї, я отримав ще дещо. Щось дуже цікаве.
– Справді я заінтригована.
– Ви знаєте, коли я був у Вільні, то познайомився з доктором Юзьвінським, який викладає в університеті. Дуже світла й мила людина. Він уже знав про нашу лікарню і зацікавився нею. Я багато розповідав про нашу роботу, і зараз він надіслав мені листа. Хочу вам його показати.
Вони зайшли в кімнату Вільчура, і професор подав Люції складений аркуш паперу. Вона розгорнула його і прочитала:
«Вельмишановний Професоре і дорогий Колего! Вчора отримав Ваше повідомлення і зрадів, що зможу Вам якось стати в нагоді. Разом з моїми вихованцями. З декількома я вже розмовляв. Більшість приймає Вашу пропозицію з ентузіазмом. Працювати під Вашим керівництвом, правду мовлячи, це честь для кожного лікаря, не кажучи вже про початківців. Я не цілком погоджуюсь з Вами, що слід обирати кандидатів, котрі мають якісь доходи. Зараз у мене три кандидати. В першу чергу пришлю Вам найздібнішого з них, доктора Шимона Ясинського. Це молодий хлопець із хорошої сім’ї, працьовитий, сумлінний і багатообіцяючий лікар. Я впевнений, що під Вашою опікою він справді стане добрим фахівцем. Піврічний стаж у вашій лікарні йому буде корисний. Через шість місяців я пришлю наступного. Я вже розмовляв з деканом, і він, звичайно, без будь-яких заперечень погодився зарахувати йому практику у Вашій лікарні. Ви можете бути впевнені, дорогий Професоре, що ми пам’ятаємо Вас і не залишимо Вас самого без допомоги ні на один день. Доктор Ясинський виїжджає післязавтра. Найщиріші вітання і побажання подальшої плідної роботи. Щиро Ваш Ф. Юзьвінський».
Люція закінчила читати і подивилася на професора.